Незадовго перед урочистим входженням в Єрусалим Господь сотворив велике чудо воскрешення праведного Лазаря, який чотири дні, як був мертвий і лежав у гробі. Звістка про це небувале чудо облетіла всі околиці єрусалимські. Всім хотілося бачити Чудотворця і Месію, і люди вийшли назустріч Спасителю, вітаючи Його, прославляючи, устеляючи перед Ним шлях пальмовими гілками та одежею.

Ісус Христос входив в Єрусалим не як звичний цар чи воєначальник-переможець. Замість бойового коня він їхав верхи на ослі, «синові під’яремної» (Мф. 21: 5). «Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі. Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21: 8 – 9).

«Осанна» – давнє слово, що означає «спаси», «даруй спасіння». Люди думали, що Ісус Христос буде їх визволителем від іноземного панування, буде Тим, Хто відновить славу і велич Ізраїльського царства часів Давида і Соломона. Ба більше, навіть учні Христові Яків та Іоан після слів Спасителя про страждання і смерть, які чекають на Нього в Єрусалимі, розмірковували про місця праворуч та ліворуч Нього – про місця біля Царя, про те, щоби бути наближеними у славі до великого володаря.

Тобто Спасителя Його сучасники, народ єрусалимський сприймав як політичну фігуру, як претендента на владу в земному царстві. Але ж насправді Царство Його було зовсім іншої природи, ніж царства земні. І велич цього Царства – у смиренні, у жертовності аж до смерті. Своїм незвичним за зовнішніми атрибутами входом в Єрусалим Господь підкреслює, що хоча Він і є істинним Царем, однак Царство Його – «не від світу цього» (Ін. 18: 36).