Спогади Товстого Ф.М. про будівництво рідного храму

Слава Ісусу Христу, шановні парафіяни Свято-Миколаївської церкви міста Острога!

У день свого ювілею – 85-річчя від дня народження, хочу поділитися з вами спогадами про будівництво нашої святині.

Я народився 20 вересня 1940 року в селі Дермань Друга, колишнього Мізоцького району. Навчався у середній школі, де свого часу здобували освіту письменник Улас Самчук та поет і перекладач Борис Тен.

Після закінчення школи, щоб отримати паспорт, змушений був поїхати на навчання до міста Донецька, де у гірничо-промисловій школі здобув спеціальність робітника вугільної шахти. Після навчання працював на шахті №10 у Донецьку. У 1959 році був призваний на військову службу в 55-ту військову школу мобільних командирів військ зв’язку. У 1962 році звільнився з армії в званні старшини.

У тому ж році влаштувався на роботу в будівельно-монтажне управління зв’язку міста Рівного, яке проводило монтаж АТС та будівництво лінійних споруд. Як спеціаліста мене направили у відрядження до міста Острога. У 1964 році перевівся на роботу в Рівненський експлуатаційно-технічний вузол зв’язку, який мав у нашому місті свою філію. Там я працював інженером зв’язку до 1986 року. У 1986 році на зборах трудового колективу мене обрали директором Острозького вузла зв’язку, де я працював до 2006 року.

У 2008 році мене запросили на засідання зборів Острозької громади УПЦ КП, де розглядалося питання будівництва храму святого Миколая. Ми вирішили: «Будуємо дерев’яну церкву!» Мені запропонували на громадських засадах очолити будівельні роботи, тобто стати старостою будівництва без будь-якої оплати. Я погодився.

До 2010 року мною проводилася безпосередня робота з виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво храму спільно з Львівським реставраційним інститутом. Паралельно виготовлялися проекти інженерних робіт: водопостачання, електропостачання, вентиляції, благоустрою території. Також проводились археологічні дослідження місця будівництва. Після виділення земельної ділянки, було викопано котлован.

4 листопада 2010 року заклали перший камінь фундаменту цокольного приміщення. Шефство над будівництвом і технічний нагляд узяв на себе начальник будівельної дільниці Володимир Іванович Загорський. Він забезпечував виготовлення цементного розчину на бетонному вузлі та безоплатно доставляв його своїм транспортом. За сприяння ректора Ігоря Пасічника, Острозька академія виділила кошти на закупівлю залізобетонних плит для перекриття цокольного приміщення. Електропостачання виконали працівники ХАЕС, водопровід проклали наші парафіяни; вони ж спорудили і тимчасові огорожі навколо будівництва та риштування біля стін церкви.

У Львові нам пощастило знайти підрядника і постачальника шестиметрового ялинового бруса, який привезли з Івано-Франківщини. Майстри з цієї місцевості й зводили стіни храму.

Після завершення оздоблення цокольного приміщення, 6 січня 2012 року, в підвальній частині храму відбулося перше богослужіння. Доставку дерев’яного бруса до Острога (60 кубів) забезпечували попутним транспортом. Решту необхідних лісоматеріалів (балки, стропила, обшивку куполів, дошки для підлоги) закуповували в районі. Кошти на покрівлю бляхою виділив народний депутат Юрій Вознюк. Площа покрівлі без куполів становила 150 м².

Особливо складним етапом будівництва було встановлення трьох куполів. Середній із них мав діаметр 6 метрів і вагу 5700 кг. Їх виготовляли на землі, а для підйому потрібен був кран вантажопідйомністю до 10000 т., якого ні в Острозі, ні навіть на ХАЕС не було. Знайшли його лише в Києві, але лише за приїзд необхідно було заплатити 15 000 грн. На допомогу прийшли рівняни: спеціалісти обстежили місце, виконали необхідні розрахунки й організували приїзд крана. Саме він підняв і встановив куполи: спершу на вівтарі, а далі середній – найбільший, та менший над хорами. Домовленість передбачала оплату в 15 000 грн, однак у підсумку взяли лише 10 000 грн.

Щиро дякую голові сільгосппідприємства «Розвазьке» Петру Ягодці за організацію харчування для будівельників упродовж усього періоду робіт. Дякую також тодішнім головам міської ради Олександру Пустовіту та Олександру Шикеру за активну моральну та матеріальну підтримку; з ними мені часто випадало зустрічатися.

Через брак коштів разом з отцем Юрієм доводилося багато працювати фізично: облаштовувати куполи дошками, встановлювати купольні хрести та виконувати інші роботи. Я ніколи не просив оплати, а завжди робив пожертви нарівні з усіма парафіянами. Також не раз доводилося зустрічатися в академії з кандидатами у президенти та депутатами різних рівнів, звертаючись до них по грошову допомогу для будівництва храму.

14 серпня 2015 року архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон освятив головний купольний хрест храму. Це відбувалося на землі. Наступного дня ми з отцем Юрієм удвох підняли його й установили на куполі. Ця подія підняла патріотичний дух наших парафіян: люди почали ще більше жертвувати кошти та допомагати фізично. Зникли сумніви в тому, що будівництво може зупинитися.

Велика увага приділялася внутрішньому оздобленню стелі, стін, підлоги (утепленої) плиткою, а також приміщення хорів дерев’яною дошкою. Було облаштовано сходи на хори та дзвіницю. У храмі з’явилися два головних панікадила – одне у центрі, інше у вівтарі (придбані на Волині). Їх монтували на висоті, закріплюючи тросами.

Висловлюю щиру подяку всім парафіянам, які внесли значний вклад у будівництво храму: Шинкарук Марії (за організацію збору коштів на покриття бляхою куполів); сім’ї Костюків Марії, Юрію, Оксані (за збір коштів, безпосередню участь у будівництві та надання транспортних засобів); брату і сестрі Зінчуків (за придбання та виділення коштів на головний надкупольний хрест); сім’ї Панасюків Василю та Ользі, родині Андрощука Миколи ( за виділення коштів на хрести над вівтарем і хорами); сім’ї Ярмолюків Євгену та Зої (за збір коштів і виготовлення престолу); сім’ї Романюків Віктору та Галині (за безкоштовне надання послуг підйомного крану); Дмитруку Олександру (за надання продуктів харчування для будівельників та створення належних побутових умов для їхнього проживання); колишньому викладачу Острозької академії Володимиру Маключенку (за значну суму коштів, виділених на оплату праці будівельникам); Ігорю Драчуку (за виготовлення іконостасу); хористам нашої церкви, які понад 10 років колядували та зібрали значну суму коштів на будівництво. Щиросердечно завдячую Лідавцю Володимиру (за внутрішнє та зовнішнє оздоблення церкви, впорядкування території, під’їзних шляхів, огорожі і ін.). Прошу пробачення, коли когось не згадав, але Господь знає всі імена жертводавців і пам’ятає кожну пожертву.

Щиро дякую всім, хто своєю працею, коштами та жертовністю сприяв у зведенні храму, усім, хто вже відійшов у вічність, і всім, хто й зараз продовжує допомагати церкві.

Радіє моя душа, що нині, день у день, і ніч у ніч сяє благословенне небо над нашим храмом. Навіки – слава Богу і подяка Збройним Силам України за даровану можливість сьогодні молитися у святині.

Нехай Свято-Миколаївська церква стане невичерпним джерелом духовної сили, єдності та надії для нашої громади і нашого міста.