Чин Пасії у Свято-Миколаївській церкві

У п'ятницю, настоятель Свято-Миколаївського храму прот. Юрій Лукашик, звершив чин Пасії. Пасія – це змістовне і надзвичайно зворушливе богослужіння, яке яскраво розкриває сутність посту, відповідає на питання чому та для чого ми постимо; заради чого вдаємося до обмежень – постимось і складаємо жертву Богові, бо Його Жертва заради нас була значно більшою – Він Сина Свого Єдинородного віддав на смерть; обмежуємось і відмовляємось від багатьох речей у часі посту, бо Син Божий Всемогутній обмежив Себе заради нашого спасіння, віддавши усе, навіть власне життя.

З настанням Великого посту Церква пропонує вірянам велике різноманіття особливих молитов і Богослужінь, які допомагають відкрити у собі покаянний дух і достойно пройти шлях посту. Всі ці твори церковної піснетворчості, молитви і богослужіння здебільшого мають давнє походження і глибоко закорінені в літургійній практиці Церкви. Серед них, однак, є одне богослужіння досить пізнього походження і не має відображення в церковному Уставі (Типіконі). Воно називається "Пасія". Термін пасія походить від лат. "passio", що означає "страждання". Появу цього богослужіння часто пов’язують із католицькими впливами на православне богослужіння. Саме на Заході в ХVІ-ХVІІ ст. вперше з’являються молитовні практики зі схожою назвою, які згодом запозичують і протестанти. Змістом Пасії є співпереживання з Христом останніх днів Його земного життя і особливо Його Хресної Смерті. Західна традиція виконання Пасій більше подібна до театральних вистав, під час яких декілька священиків (інколи одягнутих у відповідні костюми) в ролях читають фрагменти з євангельського опису страстей Господніх. Читання часто супроводжується музикою і співом. Деякі західні композитори, наприклад, Й. С. Бах, писали музику для Пасій (наприклад, "Страсті від Матея", "Страсті від Іоана").

У ХVII ст. це богослужіння набуває поширення у Київській митрополії. Постанова про встановлення чину Пасії була прийнята на Київському Соборі 1629 р., а її упорядником став митрополит Київський св. Петро (Могила) (1596-1647). Чин Пасії з’являється друком у Квітній Тріоді 1702 р. в Києво-Печерській лаврі. Дозвіл на долучення богослужіння чину Пасії до Квітної Тріоді дав тодішній києво-печерський архімандрит Йоасаф Кроковський. Маючи в руках текст та структуру чину Пасії згідно з Квітною Тріоддю 1702 р., можна побачили, що в середині XVII ст. вона була додатком до Малого Повечір’я у першу, другу, третю і четверту п’ятниці Великого посту і являла собою послідовне читання євангельських фрагментів про останні дні та години земного життя Спасителя. До нього долучали піснеспіви, взяті з богослужіння Великої п’ятниці та Великої суботи. Закінчувалася Пасія, зазвичай, проповіддю. У сучасній практиці Пасії в деяких храмах звершуються у недільний вечір (Великого посту) у поєднанні з Великою Вечірнею, або є окремим богослужінням з власною структурою, хоча до ХХ ст. вона все ще відбувалася здебільшого в п’ятниці Великого посту в складі Малого Повечір’я. Протягом Великого посту Пасія звершується чотири рази, за кількістю євангелистів.

Традиційно Пасія звершується посередині храму перед Розп’яттям. Богослужіння Пасії особливо збагачують зворушливі піснеспіви зі служби Великої п’ятниці та Великої суботи. Зокрема, співають стихиру Великої п’ятниці: "Тебе, що одягаєшся в світло як у ризу…" та стихиру Великої суботи: "Прийдіть, ублажимо Йосифа, завжди пам’ятного…".

Слава страстям Твоїм, Господи! Слава Твоєму довготерпінню!