Святий апостол Андрій став першим із 12-ти покликаних найближчих учнів Ісуса Христа, тому й іменує його Церква Першозваним. Житіє святого оповідає, що апостол Андрій був сином юдея Іони та братом першоверховного апостола Петра (якого до покликання звали Симоном). До покликання був простим рибалкою із Вифсаїди – містечка на узбережжі Галілейського озера.

Сьогодні, 24 листопада, Православна Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Катерини — однієї з найяскравіших постатей раннього християнства, жінки надзвичайного розуму, духовної сили та незламної вірності Христу. У її житті поєдналися мудрість філософа, твердість мучениці та чистота серця, що нічого не поставило вище за Божу істину.

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про начальника синагоги Іаїра, який, приступивши до Ісуса, упав Йому до ніг і просив милосердя: прийти до його дому, щоб урятувати доньку. Бо в нього була єдина донька дванадцяти років, яка так хворіла, що вже помирала. Подібно і ми, християни, коли наближаємося до Ісуса, приходимо до дому Божого, повинні, як той Іаїр, впасти на коліна в глибокій покорі і просити Божої ласки для наших рідних і близьких. 

У спільній молитві пом’янімо всіх жертв голодоморів в Україні, запалімо свічу пам’яті у власній оселі та у своїй душі! Пам’ятаймо, що то був не голод через неврожай чи природні катаклізми. Це був свідомо організований, штучний голодомор – сплановане кремлівською владою вбивство голодом конкретних людей – українців, приречення їх на страшні муки. Це був акт геноциду нашого народу.

Коли Пречистій Діві Марії сповнилось три роки, Її праведні батьки, святі Іоаким та Анна, вирішили виконати свою обітницю – віддати на служіння Богові народжену ними дитину. В Назареті, де вони жили, батьки Марії скликали своїх родичів з царського та первосвященницького роду (бо Іоаким був роду царського, а Анна – первосвященницького), і з запаленими свічками вирушили у триденну подорож до Єрусалима, де знаходився святий храм Божий. Так нам оповідає Передання про початок події, яку ми нині вшановуємо святом Введення.

Євангельська розповідь цієї неділі (Лк. 8:26–39) переносить нас на Герасинську землю – місце темне, зранене, відчужене. Саме туди ступає Христос. Не туди, де Його чекають, а туди, де плач, безумство, розпач і духовна смерть. Євангеліє каже: «Коли Він ступив на суходіл, зустрів їх один чоловік… якого впродовж багатьох років мучили демони; він не носив одягу й мешкав не в домі, а в гробницях» (Лк. 8:27). Цей чоловік – живий серед мертвих, зранений до самого дна, позбавлений гідності, свободи, миру. Він став образом людини, яка втратила себе, втратила голос і не змогла більше володіти власною душею.

15 листопада ми, разом з усією Церквою, увійшли в час Різдвяного посту, періоду, що покликаний приготувати кожного з нас до зустрічі з новонародженим Господом нашим Ісусом Христом. Що означає цей піст для християнина? І яким має бути він у житті кожного, хто прагне гідно підготуватися до зустрічі з дитятком Ісусом?

13 листопада Православна Церква звершує пам՚ять святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського. Хоча відомо, що завершив він свій земний шлях в день свята Воздвиження чесного Хреста Господнього, 14 вересня у 407 році, але Свята Церква, з огляду на велике дванадесяте свято, перенесла вшанування пам’яті святителя на пізніший час – 13 листопада.

Сьогодні ми з читання Євангелія через притчу про багатого і Лазаря чуємо нагадування про таку відповідальність за вчинки у житті, яка не поширюється лише на цей світ, але сягає вічності. Світ цей є тимчасовим. Кожна людина приходить в буття тут, на землі, але у певний час відходить зі світу цього, бо тіло помирає, а душа продовжує життя у потойбічному існуванні, в очікуванні загального воскресіння і майбутнього віку.