9 березня Православна Церква вшановувала сорок мучеників-воїнів, які за віру в Господа нашого Ісуса Христа були на смерть замучені в холодному Севастійському озері своїми воєноначальниками. Це відбулося близько 320 року, за царювання імператора-язичника Лікінія, який чинив жорстоке гоніння на християн у Східній частині Римської імперії. Тоді Вірменія з містом Севастією (північно-східна частина Малої Азії) входила до складу цієї імперії.

У другу неділю Великого посту Церквою вшановується пам’ять святителя Григорія Палами, а також всіх преподобних отців, що засяяли в подвигах у славнозвісній святині нашого народу – Києво-Печерській лаврі.

Цей Недільний день є особливий, бо, вшановуючи пам’ять свт. Григорія Палами і всіх преподобних Києво-Печерських, ми ніби продовжуємо святкувати Торжество Православ’я.

Друга субота Великого посту є поминальною, батьківською. Завтра в наших храмах звершуватиметься Божественна літургія та панахида за спокій душ полеглих українських воїнів, невинно вбитих мирних жителів, а також усіх спочилих у вірі й надії на воскресіння.

У першу неділю Великого посту ми відзначаємо Торжество Православ’я. Цього дня повнота Церкви Христової святкує перемогу над усіма єресями та лжевченнями, зокрема й над іконоборством.

Ми знову вступаємо у святі дні Великого посту. Вступаємо не в тиші мирного часу, а серед тривог і втрат. Вступаємо тоді, коли війна продовжує болючими ранами проходити по нашій землі – по наших містах і селах, по наших домівках, по наших серцях. Коли ранок для багатьох починається не зі спокою, а з перевірки телефону – чи всі живі, чи не було обстрілів, чи не з’явилося ще одне страшне повідомлення. 

Прощена неділя - останній день перед Великим постом і особливий привід для нагадування про цей наш християнський обов‘язок – прощення. Нині, в тяжких умовах війни, вміння прощати, тобто не тримати, відпускати образи, є дуже важливим. Насамперед, у стосунках з нашими ближніми, рідними, знайомими, колегами, друзями.

Сьогоднішнє Євангеліє відкриває перед нами величну і трепетну картину. Христос говорить про Свій прихід. Про те, як «прийде Син Людський… і зберуться перед Ним усі народи» (Мф. 25:31–32). У цих словах звучить не лише сила Божа, а й глибока відповідальність людини перед вічністю. Бо кожне життя має значення. Кожен день має вагу.

У цю суботу ми звершуватимемо особливе загальне поминання душ усіх, хто від віку спочив у вірі та надії на воскресіння. Називають цю вселенську поминальну суботу ще батьківською, бо Церква закликає молитися за всіх, хто відійшов із цього земного життя до прабатьків наших. А також М՚ясопусною, бо після цієї суботи – Неділя м’ясопусна, тобто остання, коли церковний устав дозволяє їсти м’ясні страви (буквально: «відпускаємо м’ясо», тому і «м’ясопусна»). Тож усього тиждень відділяє нас від початку Великого посту.

Ми наближаємося до початку Великого посту і нині через притчу про блудного сина Церква подає нам як настанови щодо духовної небезпеки для людини віддалятися від Бога, так і заохочує всіх до правдивого, щирого, діяльного покаяння.

Притча, яку ми нині чуємо, має багато аспектів і витлумачень. Однак нині ми у своїх міркуваннях зупинимося лише на кількох із них.