Жив один багатий чоловік. Він завжди вдягався в коштовну порфіру (коштовну пурпурну тканину) й вісон (тоненька лляна тканина), щодня розкішно бенкетував.
І жив також один вбогий чоловік на ймення Лазар. Він щодня лежав біля воріт, весь покритий струпами, й просив милостиню. Він завжди був голодний і волів їсти крихітки, що падали у багатого пана зі столу. Приходили пси і лизали йому ці рани на ногах, щоб швидше гоїлися.
Отже, Лазар (ім’я це походить від єврейськ. – Бог – Помічник) був крайнім бідняком. Він не мав ні багатства й був хворий, тому надіявся лише на Бога і був праведний.
Сталося так, що вбогий Лазар помер. Його поховали, а душу Лазаря Ангели віднесли «на Авраамове лоно».

Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять Святих Мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії. Ці святі угодниці Божі жили і постраждали у ІІ столітті після Різдва Христового. Саме в цей час у Римі царював язичницький імператора Андріан. Свята Софія, народивши трьох доньок, дала їм імена, відповідні трьом християнським чеснотам - Віра, Надія та Любов.

Слухаючись своєї праведної матері, вони досягали успіху в духовному житті. Чутка про їхню премудрість і красу дійшла й до начальника області Антіоха. Він же, переконавшись, що вони християнки, повідомив про це імператора Адріана. Останній послав слуг за премудрими дівами. Помолившись Господу Богу, всі четверо, мати і доньки, пішли до царя. Імператор, побачивши їхні світлі та безстрашні обличчя, почав запитувати, якого вони роду, як їх звуть і яка їхня віра? Будучи премудрою, мати відповідала розсудливо, розповіла про своє життя, а також про те, що сповідує віру христову. Цар, побачивши її мудрість, покликав служницю на ім’я Палладія, яка мала переконати матір та дочок навернутись до ідолопоклонства, але їй це не вдалося.

Воздвиження Чесного Хреста Господнього – велике християнське двонадесяте свято, яке відзначається 27 вересня. Воно належить до дуже старовинних свят, але і історія знайдення св. Господнього Хреста, та історія встановлення свята покриті серпанком різноманітних легенд, а тому нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов'язані. Один з імператорів–Андріан–віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера.

Про мученицьку кончину святого Іоанна Хрестителя близько 32 року після Різдва Христового оповідають святі євангелисти Матвій і Марк.

Священне передання Древньої Церкви зберегло деякі подробиці цих подій, які відбувалися незадовго до Розп'яття і Воскресіння Христового.

Ірод, званий Антипою, син Ірода Великого, який побив немовлят у Вифлеємі, керував регіоном на східному березі Йордану, який називався Галілеєю.

Українська православна церква Київського патріархату (далі – УПЦ КП) упритул підійшла до визнання її автокефальною церквою. Це має зробити спеціальним томосом (по-світському – постановою) Вселенський Патріарх, він же Патріарх Константинопольський Варфоломій І, резиденція якого знаходиться в Стамбулі. Що саме буде в томосі, ще не відомо, але чимало оглядачів схиляються до думки, що Константинополь відновить Київську митрополію, яка зникла після приєднання Гетьманщини до Росії. На мою думку, томос стане відновленням історичної справедливості, адже північно-східний сусід украв у нас історію і церкву заразом, «присвоївши» собі навіть київського князя Володимира. За томос, без сумніву, триває велика боротьба. Держава-терорист, на чолі із сатаною путіним та кирилом, вдається до шантажу й погроз, щоб Україна не отримала автокефалію, зокрема використовуючи в своїх цілях «п’яту колону» в Україні. В Інтернеті (http://texty.org.ua) знайшов цікаву статтю Петра Бондара, у якій дуже стисло викладено історію української церкви. Тож на початку пропоную її в повному обсязі. Сподіваюся, вона буде цікавою та актуальною для наших читачів.

24 серпня 2018 року, в день пам'яті преподобного Федора, князя Острозького, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон відвідав своє друге кафедральне місто – Острог.

На запрошення протоієрея Василія Жуковського владика Іларіон очолив Божественну літургію у студентсько-викладацькому храмі на честь преподобного Федора Острозького, Національного університету «Острозька академія».

За літургією архіпастирю співслужив Рівненський міський благочинний протоієрей Леонід Поліщук, Острозький благочинний протоієрей Юрій Лукашик, настоятель храму протоієрей Василій Жуковський та запрошене духовенство.

28 липня Православна Церква відзначає день пам’яті святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого. Князь Володимир Святославович увійшов у історію нашого народу як князь, який охрестив Україну-Русь і ввів її в християнську цивілізацію. За його труди на благо рідної землі народ ще за життя назвав його Великим, любив його як батька нації, а після смерті вшановує його в лику святих. Діяльність князя і справді була великою. Великою, міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори і королі.

Також 28 липня й державне свято – день Хрещення Київської Руси-України, яке було встановлене в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Руси згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. Євреї бачили в них напівпоган і ворогували з ними, і навіть відмовили їм брати участь у побудові Єрусалимського Храму. Самаряни побудували собі окремий храм на горі Гарізім, що ще більше поглибило ворожнечу, яка продовжувалася протягом кількох століть. В 107 р. до Р. Хр. макавейські повстанці зруйнували той храм, а цього вже самаряни євреям не могли вибачити. Вони плювали в бік один одного ще здалеку і дотик один до одного був в їхніх очах гіршим, ніж дотик до будь-якої нечистоти. Ця історія ворожнечі між юдеями і самарянами нагадує наші ворожнечі, чи міжконфесійні, чи між сусідами, коли мало хто розуміє і пам’ятає причини виникнення розколу, але добре знає, що його супротивники неправі. І бажання довести іншому свою правоту, навіть кулаками і бійкою, засліплює в іншій людині образ християнина, образ самого Христа. Така сліпа ворожнеча не приведе ні до чого доброго, аж поки не прийде Христос у наші міста і села, у наші серця і душі і не подасть тої живої води, яка остудить гарячі голови супротивників і перемінить дочасне у вічне. 

30 жовтня 2015 року архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон здійснив архіпастирський візит у своє друге кафедральне місто Острог, де на запрошення протоієрея Василія Жуковського очолив Божественну літургію у студентсько-викладацькому храмі на честь преподобного Федора Острозького.

Саме в цей день минуло 10-ліття з часу відновлення та освячення Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом студентсько-викладацького храму Національного університету «Острозька академія».