Спаситель наш, Господь Iсус Христос, розлучаючись зi Своїми учениками перед голгофськими стражданнями, обiцяв послати iншого Утiшителя - Святого Духа. "Я ублагаю Отця, - сказав Вiн, - й iншого Утiшителя дасть вам, щоб був з вами повiк, Духа iстини" (Iн. 14, 16-17). I пiсля Свого Воскресiння, явившись апостолам, Христос велiв їм не вiдлучатися з Єрусалиму: чекати обiцяного Утiшителя. I ось настав день, коли Господь виконав Свою обiцянку. У п`ятдесятий день пiсля Свого Воскресiння Вiн посилає вiд Свого Отця Божественного Духа, Який зiйшов на апостолiв у виглядi вогненних язикiв i надiлив їх Божественними дарами. Своїм незвичайним явленням Святий Дух ясно вiдкрив Своє Божество i показав таїну Святої єдиносущної i нероздiльної Тройцi. Бог Отець послав у свiт Свого Сина, а Син Божий - Iсус Христос - послав вiд Отця Святого Духа. Ось чому св. Церква закликає нас сьогоднi на поклонiння Святiй Тройцi. "Прийдiть, люди, Триiпостасному Божеству поклонiмося", - спiває вона. Ось чому ми називаємо свято на п`ятдесятий день пiсля Пасхи днем Святої Тройцi.

У 6-ту Неділю після Воскресіння Христового Свята Православна Церква згадує подію зцілення сліпонародженого. Святе Євангеліє розповідає нам, що Господь Ісус Христос, проходячи з учнями коло храму, побачив при дорозі сліпого від народження чоловіка і серце Божественного Вчителя загорілося жалістю і любов’ю. Учні знали, що всяке нещастя, яке спіткало людину – це покарання Боже або за її гріхи, або за гріхи батьків. І тому запитали в Ісуса Христа: “Вчителю! Хто згрішив, він чи його батьки, чому він народився сліпим?”. І Господь, бачачи їх здивування, відповів, що ані він, ані його батьки не згрішили, а сліпий він тому, щоб на ньому явилися діла Божі. Потім він плюнув на землю, зробив болото і помазав ним очі сліпому, сказавши йому: “Піди і вмийся в Силоамській купелі”. Виконавши повеління Господнє, сліпий став зрячим.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору.

22 травня майже весь християнський світ святкує пам'ять перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця. Події, які передували становленню свята є досить сумними.
    В XI столітті грецька (візантійська) імперія переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. 
    Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята. В цьому випадку не зовсім ясно, на яке саме свято Ісус прийшов до Єрусалиму, але найімовірніше, то була або Пасха, або П'ятидесятниця. Лише в цьому випадку виходить, що суспільне служіння Господа продовжувалося три з половиною роки, як спрадавна приймала це св. Церква, керуючись, саме, хронологією четвертого Євангелія. Так, біля півроку прошло від хрещення Господа до першої Пасхи, що описується в 2-ій главі, потім рік — до другої Пасхи, що згадується в 5-ій главі, ще один рік — до третьої Пасхи, про яку сказано в 6-ій главі, і ще один, третій, — до четвертої Пасхи, тій, перед якою постраждав Господь.

У Велику суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.

Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам'яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Сьогодні ми святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Не раз і раніше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцілятися від своїх недуг, але такої урочистості під час попередніх завітань Христа до Єрусалима не було.

Чому цей вхід був урочистим і чим він відрізняється від урочистих входів царів і великих полководців сивої давнини? Коли порівняємо вхід в Єрусалим Христа з входом царів і римських полководців після їхніх перемог, то побачимо безмежну різницю.
Царі і полководці в’їжджали у свої столиці після перемог на розкішних колісницях, що сяяли золотом, на баских конях. Вони встилали дорогу до цієї зустрічі тисячами вбитих на війні, омивали ріками людської крові. Навколо них рухалися легіони війська з усякою зброєю, а за ними – сотні полонених рабів у кайданах. Це була дійсна урочистість, вона наводила трепет і жах на весь народ.

Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

Перша Неділя Великого посту називається в церковному календарі Торжеством Православ’я. Провівши нас через першу седмицю Святої Чотиридесятниці, підживляючи читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, повчаючи псалмами та піснеспівами духовними, Матір Церква приводить нас до пристановища, яке є першим променем, що провіщає нам Пасхальну радість Світлого Христового Воскресіння. Цей Воскресний день є особливим святом, що відзначається християнами з сивої давнини. Приводом для встановлення такого Торжества стала перемога Православної Церкви над іконоборчою єрессю на VII Вселенському соборі в Нікеї у 787 р. і утвердження цієї істини на Константинопольскому соборі у 842 р. при імператриці Феодорі.

Чому ж радіємо ми сьогодні ? А радіємо ми перемозі добра над злом, істини над неправдою. Ми торжествуємо, бо Церква Христова у ті далекі часи зберегла неушкоджене вчення Господа Ісуса Христа, зберегла і утвердила його на віки.