Цей тиждень особливо шанується Церквою. «Всі дні, - йдеться в Синаксарі, - перевершує Свята і Велика Чотиридесятниця, але більше Святої Чотиридесятниці Свята і Велика седмиця (страсна), і більше самої Великої седмиці ця Велика і Свята субота. Називається ця седмиця великою не тому, що її дні або години більші (інших), але тому, що в цю седмицю здійснилися великі і надприродні чудеса і надзвичайні діла нашого Спасителя ... »

За свідченням святителя Іоанна Золотоустого перші християни, палаючи бажанням невідступно бути з Господом в останні дні Його життя, у Страсну седмицю підсилювали моління і збільшували звичайні подвиги посту. Вони, наслідуючи Господа, Який одного разу зазнав з любові до занепалого людства безприкладні страждання, намагалися бути добрими і поблажливими до немочі братій своїх і більше творити справи милосердя, вважаючи непристойним вимовляти засудження в дні нашого виправдання кров'ю Непорочного Агнця, припиняли в ці дні всі тяжби, суди, спори, покарання і навіть звільняли на цей час від ланцюгів в'язнів в темницях, винних не в кримінальних злочинах.

«Радій від радості дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і намолодому ослі сині підяремної»(Зах. 9. 9). Цими словами пророк Захарія за 500 років до Різдва Христового передрік торжественний вхід в Єрусалим Господа Ісуса Христа – подію, яка сьогодні вшановується нами.

Після воскрешення Лазаря Господь Ісус Христос, сівши на молоде ослятко, вирушив до Єрусалиму. Звістка про те, що Спаситель гряде в Єрусалим, пронеслась по місту, і множество людей вийшло на зустріч Того, Хто воскресив Лазаря. Охоплені радістю люди зривали гілки з дерев, застеляли своїм одягом шлях Спасителю. Осанна в вишніх, благословен Хто йде в Ім’я Господнє! – було чути звідусіль.

Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

Чи знайшла Марія сама стежку до Спасителя, чи Він поставив її на цю путь, овіявши страшну грішницю Своєю благодаттю? З іншої сторони випливає наступне запитання: чому не з чистих дів, що з дитинства присвятили Господу свою любов, що не знали більш дорогого імені, окрім імені Ісус, що не мріяли про земного жениха, а з великим тремтінням чекали обручника небесного, - чому не з цих народжених праведниць з чистими серцями, як кришталь, і відданих Йому Господь покликав до Себе та показав Свою милість? Господь не вибрав з цих нікого, щоб піднести на недосяжну висоту моральної досконалості, а покликав  грішницю Марію з душею, повною беззаконня й гріховного бруду, що впала так низько до найглибшої гріховної безодні.

У другу неділю Великого посту Церквою вшановується пам’ять святителя Григорія Палами, а також всіх преподобних отців, що засяяли в подвигах у славнозвісній святині нашого народу – Києво-Печерській лаврі.

Цей Недільний день є особливий, бо, вшановуючи пам’ять свт. Григорія Палами і всіх преподобних Києво-Печерських, ми ніби продовжуємо святкувати Торжество Православ’я. Святий Григорій у свій час ревно став на захист православного вчення, а подвижники Києво-Печерської лаври святістю свого життя довели спасительність і силу віри православної. Готуючи нас до Великого посту, Свята Церква через богослужіння та повчання закликає всіх до покаяння, духовного оновлення, закликає скинути пута гріха. З настанням посту прийшов час сприятливий, час спасіння.

Дорогі брати і сестри, ми з вами продовжуємо шлях Великого посту, який веде нас до світлого свята Воскресіння Христового. Багато із вас без перешкод увійшли у цей час та дотримуються посту вже більше тижня. Можливо, комусь це далося важче, та це ще не привід розчаровуватись або ж зупинятися. Маємо постійно пам’ятати, що головна мета посту – не обмежити себе, а, навпаки, звільнити від пристрастей, від гріха – усього, що сковує і ранить нашу душу. Пропоную всім вірянам сім порад, які дозволять поступовими кроками вдосконалюватись у постуванні. Вони можуть бути вашою підказкою та мотивацією, з ними ви можете переконатись, що не відхиляєтеся від обраного напряму, або ж віднайти щось нове та корисне для себе:

Ось і надійшов час для останньої зупинки перед вступом до Великого посту. Наступний тиждень, хоча і вважається в народній традиції часом розваг, веселощів, насправді – це вже напів піст. Він ще визначається як загальниця – немає посту в середу і п’ятницю. Але і в середу, і в п’ятницю вже правляться богослужіння за постовим чином. І від завтрашнього дня вже припиняється споживання м’яса.

Церква вводить нас у піст поступово, дбаючи про те, щоб ми мали із нього повну, досконалу поживу. А духовною поживою перед початком Великого посту дається нам сьогоднішнє євангельське читання (Мт. 25:31-46). Дається не для того, щоб нас налякати майбутньою перспективою, а, швидше, застерегти, підказати.

Є одна небезпека у пості, як і загалом у духовному вдосконаленні людини, – небезпека зосередження на собі. Якщо ми будемо використовувати піст тільки для абстрагування від навколишнього світу і зосередження на собі, своїх власний проблемах і пошуках шляхів виходу з них, – здається, нічого поганого в цьому не буде. Але, насправді, це може обернутися втечею від проблем нашого ближнього. Впроваджуючи нас у піст, Церква нагадує нам, що ми повинні і в пості відчувати себе спільнотою, не дрібнитися на окремі одинички. Недарма під час посту Церква частіше закликає нас збиратися разом на молитву.

Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст апостол Лука. Саме цей євангельський текст читається на Літургії в день свята (Лук. 2: 22-40). Як передає ап. Лука: «І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу. І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лук. 2: 22-24).

Як відомо із книг Старого Завіту, Бог серед всіх народів світу вибрав ізраїльські племена – нащадків патріархів Якова, Ісаака та Авраама. Історія Церкви називає цих мужів патріархами, бо вони стали засновниками нового народу. Народу, котрий на відміну від решти людей світу, мав привести людство до спасіння, тобто підготувати світ до пришестя Сина Божого на землю. Щоб ізраїльський народ виконував свою місію, Бог уклав з ним Завіт, дав Божественний Закон через пророка Мойсея.