Через місяць після посту Апостольського існує в Православній Церкві багатоденний піст Богородичний або Спасо-Богородичний, званий Успенським. Він встановлений перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Богоматері і продовжується два тижні, від 14 до 28 серпня. Церква прийняла і зберігає цей піст, скеровуючи нас до духовного благодатного перетворення і наслідування Божої Матері, Яка перед Своїм переселенням на небо невпинно перебувала в пості та молитві. Божа Матір хоч і завжди трудилася за нас і постила, не маючи потреби в пості, як чиста і Всенепорочна, одначе, передбачивши про Своє представлення, Вона, що перевищує і перевершує життям Ангелів, явила ангельську стриманість, часто молилась, щоб через Божественного Духа з'єднатися блаженною душею з Своїм Сином і стати нашою ходатайницею, і тоді особливо постила, коли наблизився для нея час кончини звідси, витончуючи Себе святою любов'ю до Сина. Тому і ми зобов'язані постити в цей час і оспівувати Її, наслідуючи Її життя і спонукаючи Її до заступництва за нас. Свідчимо справжню любов свою до пречистої Діви Богородиці святим Їй наслідуванням.

У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: "Внаслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії - Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста ".

В нас на Україні це свято з'єдналося зі спогадом Хрещення Русі 1 серпня 988 року. У "Сказанні дієвих чинів святої соборної і апостольської великої церкви Успіння", складеному в 1627 році за наказом Патріарха Московського і всієї Русі Філарета, дається таке пояснення свята 14 серпня: "А на винесення в день Чесного Хреста буває хід заради освячення води і просвічення людського, по всім містам і селам ".

Звістка про день Хрещення Русі збереглася в хронографах ХVI століття: "Крестися князь великий Володимир Київський і вся Русь серпня 1".(старий стиль)

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії, у сім'ї багатого язичника Євсторгія, і звався Пантолеоном. Мати ж його Еввула була християнкою і хотіла виховати сина у християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку, юнак почав навчатися мистецтва лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператорові Максиміану (284 - 305), який захотів бачити юнака при своєму дворі.

Небагато імен на скрижалях історії можуть порівнятися з ім'ям святого рівноапостольного Володимира, хрестителя Русі, котрий на віки вперед визначив духовну долю нашої Церкви і нашого православного народу. Святий князь Володимир був сином Київського князя Святослава (1972). Вперше ім'я Володимира згадується в руських літописах під 968 роком, в оповіданні про нашестя печенігів, коли його бабця, свята рівноапостольна княгиня Ольга (+969; пам'ять 11 липня), з малолітніми внуками, через відсутність свого сина Святослава, були обложені в Києві степовими кочівниками. Вдруге ім'я князя Володимира зустрічається в літописах під 970 роком, коли князь Святослав незадовго до своєї смерті розділив Руську землю між трьома синами: старший син, Ярополк, одержав Київ, середній син, Олег, - землю Древлянську, а молодший син, Володимир, - Новгород.

Незабаром після смерті Святослава між братами почалися розбрати. У помсту за загибель свого воєводи, убитого князем Олегом під час полювання, князь Ярополк в 977 році виступив з військом на Древлянське князівство. Князь Олег загинув під час відступу поблизу міста Овруча. Звістка про його смерть досягла Новгорода, і князь Володимир, знаючи владолюбство брата, втік за море до варягів. Ярополк послав до Новгорода своїх посадників і став один правити на Русі. Але через три роки князь Володимир повернувся до Новгорода з дружиною варягів і вигнав київських посадників. Незабаром він завоював Полоцьк і одружився на полоцькій княжні Рогнеді, нареченій Ярополка. Потім він підкорив Київ, за його наказом Ярополк був убитий. Не дивлячись на те, що вдова Ярополка, родом грекиня, була вагітною, Володимир узяв її в наложниці. Похітливим язичником, що покладався на свою силу і військову дружину, - таким постає князь Володимир до свого навертання у християнство. За язичницьким поняттям, правда і справедливість на стороні сильного. Князь Володимир цілком слідував цьому як вищому мірилу життя. Далекі тоді ще були від його серця слова: "Не у силі Бог, а в правді".

Саме про нього Господь сказав, «що серед усіх народжених не поставало більшого пророка, ніж він».

Іван Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці. Коли його батьки були в похилому віці й уже не сподівалися на потомство, він був посланий Богом, аби приготувати Ізраїль до приходу Месії. По материнській лінії Іван Хреститель є родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа.

Як оповідає Євангеліст Лука, архангел Гавриїл, з'явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в того сина. І ось у благочестивого подружжя, до старості позбавленого дітей, нарешті народжується син, якого вони випросили в Бога.

Через тиждень після свята П'ятдесятниці починається піст, який носить ім'я святих апостолів. Ця назва пов'язана по-перше, з тим, що він відбувається за прикладом перших учнів Христових, котрі постом готували себе до всесвітньої проповіді Євангелія після отримання дарів Святого Духа, тобто - після П'ятдесятниці. По-друге, за сучасним церковним уставом він продовжується до дня святих апостолів Петра і Павла (знову - зв'язок з апостолами). По-третє, встановлення цього звичаю сягає апостольських часів - першого християнського покоління.

До наших днів дійшов пам'ятник ранньохристиянської писемності, відомий під назвою «Постанови святих апостолів». Хоча, текст продовжував коригуватися і доповнюватися аж до III століття, багато викладеного в ньому устави та положення відображають апостольську епоху і містять апостольське вчення. У п'ятій книзі «Постанов» читаємо: «відсвяткувавши П'ятдесятницю, святкуйте одну седмицю, а після неї одну седмицю постіть, бо справедливо, щоб ви і веселилися за дар Божий, і постили після послаблення». Перша частина цієї постанови дотримується у нас до цього дня: після П'ятдесятниці йде так звана загальна седмиця, протягом якої піст забороняється. Друга частина постанови (щодо тривалості утримання) з часом зазнала змін. Це було пов'язано з будівництвом у Римі (який тоді ще не відпав від Православ'я) і Константинополі храмів на честь первоверховних апостолів Петра і Павла та встановлення їх свята 29 червня (12 липня за новим стилем). Піст тривав до дня святих апостолів і став змінним за тривалістю від півтора до шести тижнів: його початок залежить від дня святкування П'ятдесятниці (ця дата від року до року «плаває» за календарем), а кінець строго фіксований.

В родительські дні завжди можна побачити безліч людей, які йдуть на кладовища, щоб вшанувати пам'ять своїх померлих родичів, прибрати на могилках. Але також дуже важливо в цей день прийти в храм Божий на початок Божественної літургії, подати записку з іменами покійних і помолитися за їх упокоєння, або хоча б поставити свічку. Записки можна віддавати відразу в кілька храмів, оскільки, чим більше буде підноситися молитов, тим краще це для наших близьких. Саме молитви наші за покійних є головною і неоціненною допомогою для тих, хто відійшов у інший світ.

У ці дні багато з нас зайняті своїми садами, і тому, на жаль, не всі знаходять час прийти в храм помолитися саме в день родительської суботи. Але це можна зробити і напередодні, в п'ятницю - подати записку, щоб за наших близьких міг помолитися священик. За цим вечірнім Богослужінням також слідує панахида за покійних. А також добре, якщо ми будемо молитися про них кожен день на домашній молитві.

Сьогодні ми згадуємо Перший Вселенський Собор і отців Церкви, які зібралися на цьому Соборі. Чому нам треба згадувати про ці події давно минулих літ? Адже Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже 17-ть століть тому. Але він є для нас важливий тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, що є осередком нашого спасіння - Божество Господа нашого Ісуса Христа.

У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, і з людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Олександрійського. Він доводив про те, що хоть Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна із створених Вищим Богом великих істот.

Назва свята відображає суть події - це Вознесіння на Небо Господа нашого Ісуса Христа, завершення Його земного служіння. Ця подія відзначається завжди в 40-й день після Великодня, у четвер 6-го тижня після Пасхи.

Число 40 - не випадкове. У всій Священній історії це був час закінчення великих подвигів. За законом Мойсея у 40-й день немовлята повинні були приноситися батьками в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння, як би після нового народження, Ісус Христос повинен був увійти в небесний храм Свого Отця, як Спаситель людства.

Православна Церква згадує цього дня євангельські події пов'язані з останнім моментом перебування Христа на землі після Його світлого Воскресіння.