Великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Нікомидії в сім'ї знатного язичника Євсторгія. Його мати Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву в знаменитого в Нікомидії лікаря Євфросина і став відомий імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

У той же час в Нікомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмип і Єрмократ, вцілілі після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, що ходив повз їх притулку. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розповів про християнську віру. Після цього Пантолеон щодня відвідував священномученика Єрмолая.

Марія Магдалина походила з містечка Магдали, що було колись на берегах Генезаретського озера. В Євангелії нічого не сказано про її юні роки, але з передання довідуємося, що була вона сиротою, жила разом із сестрою Мартою та братом Лазарем.

Марія Магдалина була вродливою жінкою і жила грішно. Саме її юдейські старшини зловили на перелюбі і хотіли вбити, закидавши камінням, однак щоб спокушувати Ісуса Христа, привели до Нього, чекаючи що Він скаже на те. Христос же їм відповів:"Хто з вас без гріха - нехай перший кине у неї камінь"(Єв. від Івана 8:7), і тоді фарисеї почали відходити від неї, аж поки не залишилося ні одного.

Апостол Петро був братом апостола Андрія Первозванного. Андрій і привів брата до Христа, але тоді його ще звали Симоном. Ім'я Петро він отримав від Самого Ісуса, коли першим з апостолів назвав його Христом (тобто Месією). За твердість віри Господь і назвав його Петром, тобто каменем, на якому Він збудує Церкву Свою.

Так, в страсі Петро тричі відрікся від Господа. Але після Свого воскресіння Той знов відновив його в апостольській гідності, триразово, по числу зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх. Можливо, на прикладі Петра нам було показано, що навіть Камінь Віри не може бути на цьому світі безгрішним. І якщо ним не був Петро – перший єпископ Риму, то як же такими можуть називатися його наступники, затверджуючи догмат про безгрішність Папи римського? За Переданням, апостол Петро кожен ранок при звуках співу півня згадував свою легкодухість і ридав кривавими сльозами.

Перша неділя після П’ятидесятниці називається Неділею всіх святих. Це не є випадковістю. Свята Церква встановила це свято, вшановуючи всіх тих, хто в своєму земному житті зміг прийняти Благодатні Дари Святого Духа і втілити їх у своєму житті.

Святість – це природній стан людини, як образу і подоби Божої. Кожній людині дана можливість прожити, або хоча б доторкнутися до стану святості. Про це відомий богослов кінця минулого тисячоліття протоієрей Олександр Мень пише, що кожен християнин має досвід святості, але в одних це проявляється, як короткий спалах Божого Світла, Божої любові в серці і розумі, а в інших – це постійний стан їхнього життя.

Як свідчить Євангеліє, Господь Ісус Христос після свого Воскресіння, впродовж сорока днів неодноразово являвся своїм ученикам і в розмовах скріплював їхню віру, переконував у своєму Воскресінні та повчав. І от коли Ісус знову явився учням зі словами: “Мир вам”, цим він підтвердив, що це дійсно є Він.

Спаситель їв з апостолами і в цей час відкривав учням розум, щоб вони розуміли Писання та слова, в яких Він каже: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім'я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, розпочавши від Єрусалиму.”

Одного разу, коли Ісус перебував у Єрусалимі, творив дива і проповідував учення Своє, вороги Його сповнилися такої люті, що хотіли побити Його камінням. «І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження. Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив – він чи батьки його, що сліпим народився? Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі. Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе. Доки Я в світі, Я Світло для світу. Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому. І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. Євреї бачили в них напівпоган і ворогували з ними, і навіть відмовили їм брати участь у побудові Єрусалимського Храму.

Неділя через 2 тижні після Пасхи називається неділею жінок-мироносиць. Цього дня Церква згадує людей, які зберегли вірність Ісусу Христу – своєму Господу та Учителю – в той час коли Його найближчі учні-апостоли розбіглися хто куди й переховувалися з остраху перед юдеями. Цими людьми, які залишилися поруч із Спасителем в часи Його хресних страждань та смерті, були Діва Марія та декілька жінок, а також два заможних чоловіки – праведні Йосиф Аримафейський та Никодим, які були таємними учнями Христа.