Великим і незчисленним є Собор святих угодників і чудотворців землі Волинської. З впевненістю можна сказати, що нам відомі імена далеко не всіх святих, які своїми подвигами і чудесами освятили землю Волинську. Святкування Собору (тобто спільної пам’яті) всіх святих землі Волинської було започатковано у 1831 році і приурочено поверненю великої православної святині Свято-Успенської Почаївської Лаври до Православ’я, яка більше 100 років перебувала в підпорядкуванні уніатів.

Поміж Богородичними святами церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. В Україні його відзначають 14 жовтня як свято релігійне, національне, родинне. У народі цей празник ще носить назву «Третя Пречиста». Встановлений він був як подяка за заступництво Богородиці над Царгородом.

Головний мотив встановлення цього свята — це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби, повсюди в місті панувала тривога. В храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховували Її ризу, відправляли всенічну, храм був переповнений. Саме тоді після відправи св. Андрій Юродивий та його учень Епіфан мали видіння: від царських дверей (так раніше називали головні двері церкви, через які входили до храму) йшла світлом осяяна Богородиця у супроводі Івана Христителя та Івана Богослова, при співі великого хору святих. Богородиця підійшла до престолу, вклякла, довго молилася і плакала. Після цього, як бачив св. Андрій, Вона зняла зі своєї голови хустку-покров-омофор і широко простягла її над народом у церкві. Коли видіння зникло, св. Андрій та Епіфан зрозуміли, що Богородиця прийшла, щоб врятувати місто. Як наслідок, вороги таки відступили, і місто виявилося врятованим.

Віра, надія та любов – основновні християнські чесноти, які втілились у житті трьох юних мучениць та їхньої матері Софії. Сьогодні саме той день, коли ми вшановуємо їхню пам’ять. Усім своїм життям, хай яким недовготривалим воно було на землі, Віра, Надія, Любов засвідчили, що жодні тортури безсилі перед могутністю дії Святого Духа: «Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всiх нас, як з Hим не дарує і нам всього? Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Хто осуджує? Христос Iсус помер, але й воскрес: Вiн i праворуч Бога, Вiн i пiклується за нас. Хто вiдлучить нас вiд любови Божої: скорбота чи утиски, чи гонiння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч?» (Рим. 8: 31 – 35).

Воздвиження Чесного Хреста Господнього – велике християнське двонадесяте свято, яке відзначається 27 вересня. Воно належить до дуже старовинних свят, але і історія знайдення св. Господнього Хреста, та історія встановлення свята покриті серпанком різноманітних легенд, а тому нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов'язані. Один з імператорів–Андріан–віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера.

Розмовляючи у храмі, Господь Ісус Христос звернувся до первосвящеників, книжників і старійшин народу і розповів їм таку притчу:
Один чоловік насадив виноградник, обгородив муром, викопав у ньому виностік, спорудив вежу і, віддавши його виноградарям, від'їхав.

А коли настав час збирання плодів, він послав своїх слуг до виноградарів, щоб забрати свої плоди. Але виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.
Ще послав він інших слуг, більше, ніж першого разу. Але й з ними вони вчинили так само.

Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа одне з найбільших свят Православної Церки, яке встановлене в пам'ять Преображення Христа Ісуса перед учениками на горі Фавор. Про цю величну подію розповідають три синоптичні Євангелія: від Матфея (17:1-6), Марка (9:1-8), Луки (9:28-36).

В останній рік Свого суспільного служіння, перебуваючи в Кесарії Филиповій, Господь напередодні майбутніх страждань почав відкривати учням те, що «Він мусить йти до Єрусалиму, і постраждати від старійшин, і первосвящеників і книжників, і вбитим бути, і воскреснути третього дня» ( Мф. 16:21). Слова Вчителя сильно засмутили апостолів і особливо Петра, який став перечити Спасителю, кажучи: «Змилуйся, Господи! нехай не буде цього з Тобою! »(Мф. 16:22). Помітивши скорботу учнів і бажаючи полегшити її, Ісус Христос обіцяє деяким з них показати ту славу, в яку Він зодягнеться після свого відшестя: «Істинно кажу вам: є деякі з тих, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм »(Мф. 16:28).