Сьогоднішнє Євангельське читання торкається серця кожного з нас. Притча про доброго самарянина є не лише історією, а глибокою наукою про справжню любов і милосердя. У цій розповіді Ісус дає нам відповідь на питання, що в умовах війни звучить особливо гостро: «Хто мій ближній?» У цей час, коли біль і страждання стали частиною нашого повсякденного життя, це питання набуває особливого сенсу і стає випробуванням нашої віри та людяності.

Це свято – головне на честь усіх ангелів, яких є число незбагненне. Слово «Собор» у цьому випадку означає «спільне прославлення». Цим торжеством Церква підкреслює особливе значення ангелів, цих розумних безтілесних істот, у нашому житті. З Писання знаємо, що вони створені раніше за людей та є активними учасниками здійснення Божого Промислу.

Євангеліє, яке ми сьогодні чуємо, нагадує нам про безмежну силу віри. У часі війни, коли серце наше обтяжене болем, коли страх і тривога вкорінюються в душі, ми часто ставимо питання: “Чому це відбувається?” “Де Бог у наших стражданнях?” І хоча кожна відповідь на такі питання здається далекою, Христос нагадує нам про силу, яка лежить в нашій вірі.

Сьогодні молитовно вшановуємо пам’ять святих чудотворців Косми та Даміана і матері їхньої преподобної Феодотії. Жили вони у ІІІ столітті, родом походили з Малої Азії (нині Туреччина).

Брати рано втратили батька, який був язичником, але мати їхня, Феодотія, була ревною християнкою, тож виховала синів відповідно до заповідей Божих. Вони вивчали Священне Писання і, маючи велику любов до людей, вирішили опанувати й лікарську науку, щоби допомагати хворим. Господь благословив їхній намір і дарував їм дар зцілення і чудотворення.

Наприкінці жовтня ми вшановуємо пам’ять святого і славного великомученика Димитрія Солунського. Цього святого чудотворця здавна глибоко шанують в Україні, а на його честь названо чимало храмів.

Димитрій Солунський – християнський святий-великомученик кінця ІІІ – початку IV століття.

Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній очолив Божественну літургію в студентсько-викладацькому храмі преподобного Феодора Острозького. Див. відео. 

Димитрівська поминальна субота, за церковною традицією, розпочалася з вечора п’ятниці, коли у храмах звершувалась особлива заупокійна служба – парастас (від грец. παράστᾰσις – «стояння поруч, клопотання»). Сенс цього терміну в тому, що живі клопочуть перед Богом за своїх померлих рідних, ближніх, молитовно просять за них, бо вони самі вже не можуть каятися і просити прощення.

Сьогоднішнє Євангеліє про сівача дає нам змогу задуматися про багато речей, особливо в цей трагічний і складний час війни. Війна стала для нас тим випробуванням, яке оголило справжні мотиви нашого серця і те, як ми реагуємо на слово Боже. У притчі Господь говорить про зерно, яке сіється на різний ґрунт, і цей образ є надзвичайно символічним для нашої нинішньої боротьби — як зовнішньої, так і внутрішньої.

Єврейський законовчитель запитав Ісуса, яка заповідь у законі найбільша? Христос сказав : «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22,37). Це перша і найбільша заповідь, на цій заповіді базується закон і пророки. Любити Господа – це найбільша довершеність християнина. Любов вміщає в себе віру і надію, вона має бути не рабською, зі страху покарання, а щирою і відданою, яка є між сином і Батьком.