.jpg)
.jpg)
СВЯТИЙ ПРОРОК ІЛЛЯ: ЛЮДИНА, ЯКА НЕ СХИЛИЛАСЯ ПЕРЕД НЕПРАВДОЮ
Сьогодні Православна Церква молитовно вшановує пам’ять святого славного пророка Іллі – одного з найвеличніших пророків Старого Завіту, людини полум’яної віри, незламної мужності та безмежної відданості Богові. Його життя стало свідченням того, що одна людина, яка стоїть у правді Божій, може протистояти цілому світові, якщо Господь є з нею.
Пророк Ілля жив у час, коли правда стала незручною, а віра – небезпечною. Народ дедалі більше відступав від Бога, поклоняючись ідолам, а царі використовували владу не для служіння людям, а для власної вигоди. Здавалося, що неправда перемогла остаточно. Але саме тоді Господь покликав пророка Іллю.
Він не мав війська, не володів багатством і не шукав людської слави. Його силою була молитва. Його зброєю була правда. Його опорою був Сам Бог.
Пророк Ілля не мовчав тоді, коли мовчання ставало співучастю зла. Він сміливо викривав неправду навіть перед царями, не боячись переслідувань чи смерті. Але водночас його серце не було сповнене ненависті. Він прагнув не загибелі людей, а їхнього навернення до Бога.
Особливо промовистою є подія на горі Кармил, коли пророк показав усьому народові, що лише Господь є істинним Богом. Його щира молитва стала сильнішою за всі людські хитрощі, і вогонь Божий зійшов з неба. Це була перемога не людини, а віри.
Проте Святе Письмо показує нам і інший бік життя пророка. Після великих духовних перемог він переживав втому, самотність і розпач. Йому здавалося, що він залишився єдиним, хто ще служить Господу. Але саме тоді Бог відкрився йому не в бурі, не в землетрусі і не у вогні, а в лагідному подиху тихого вітру. Так Господь навчив його, що Його сила часто діє тихо, непомітно, але незмінно.
Цей урок особливо потрібний нам сьогодні. Ми живемо у світі гучних слів, постійних новин і щоденного шуму. Нам здається, що добро має перемагати одразу. Але Господь часто діє тихо – через молитву матері, жертовність воїна, милосердя волонтера, сльози покаяння, добрий вчинок, який бачить лише Він.
Сьогодні Україна проходить через великі випробування війни. І постать пророка Іллі звучить особливо глибоко. Він нагадує нам, що навіть тоді, коли здається, ніби зло стало надто сильним, правда Божа не перестає бути правдою. Людина може втратити багато, але ніколи не повинна втратити совість, віру і довіру до Господа.
Пророк Ілля вчить нас мужності. Не тієї, що народжується з людської сили, а тієї, що приходить від Бога. Мужності говорити правду, коли це важко. Мужності залишатися чесним, коли навколо панує неправда. Мужності любити свою Батьківщину, захищати її і водночас не дозволити ненависті оселитися у власному серці.
Недаремно святого пророка Іллю так глибоко шанують в українському народі. Протягом століть до нього зверталися у час небезпеки, посухи, війни та великих випробувань. Його ім’я стало символом духовної сили, незламності та вірності Богові.
У день пам’яті святого пророка Іллі кожен із нас покликаний поставити собі просте запитання: чи вистачить мені мужності залишитися вірним Христові тоді, коли це буде нелегко? Чи готовий я стояти за правду не лише словами, а й всім своїм життям?
Нехай за молитвами святого славного пророка Іллі Господь зміцнить Україну, благословить наших Захисників та Захисниць, дарує мудрість усім, хто приймає відповідальні рішення, утішить тих, хто плаче, і допоможе кожному з нас залишатися світлом навіть у темряві.
Святий славний пророче, ревний служителю Божої правди, моли Бога за Україну і за всіх нас.
7-ма неділя після П’ятдесятниці. Зцілення двох сліпих і німого
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Господь наш Ісус Христос прийшов на землю, щоби спасти безсмертні людські душі. Він прийшов, щоб відкрити людям небо. У Символі віри ми визнаємо, що Син Божий зійшов із небес задля нас і нашого спасіння. Перебуваючи на землі, Господь прощає людям гріхи, випробовує їхню віру, дає зцілення для душі і тіла.
Ось і сьогодні ми чуємо, як до Христа, який виходить з дому Яіра, кричать двоє сліпців, просячи про помилування. Ісус наче не чує їхніх криків і прямує до будинку. Проте сліпці виявляються наполегливими, тож коли їх вводять у дім, Ісус запитує: «Чи віруєте, що Я можу це зробити?» Вони говорять Йому: «Так, Господи!» Тоді він доторкнувся до їхніх очей і сказав: «За вірою вашою нехай буде вам. І відкрилися очі їхні» (Мф. 9,28–30). Після цього Христос виганяє біса із німого біснуватого. Люди, які були свідками цих чудес, дивувалися і говорили, що ніколи такого не бачили; вони розуміли, що звичайна людина такого зробити не може.
Дарування зору сліпим, мови німому, повернення до життя померлої дівчини показали людям, що Господь володіє і над немочами людини. Все у Божій владі. Головне, щоб людина вірила, тоді Бог може дарувати все, що їй потрібно. Господь каже: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7,7–8).
На жаль, сучасна людина не завжди тягнеться до Бога і прагне зустрічі з Ним так, як прагнули цього два сліпці. Світ навколо нас засліплює і манить до земного, а не духовного, тому навколо бачимо безліч фізично зрячих, але духовно сліпих людей.
Віра має бути сонцем, що освячує душу, віра для нас має бути лікарем, що лікує нашу природу, зіпсовану гріхом. Вірити – це повністю приймати за правду те, що нам об’являє Господь. Довіра до Нього має бути на першому місці, а віруючій людині – можливо все.
Святий Амвросій дає таке повчання:
Христос є для нас усім!
Бажаєш вилікувати рану – Він є лікарем.
Маєш спрагу – Він є джерелом.
Пригноблює тебе тягар гріхів – Він тебе виправдає.
Потребуєш помочі – Він є силою.
Боїшся смерті – Він є життям.
Бажаєш дістатися до неба – Він є дорогою.
Втікаєш від темряви – Він є світлом.
Шукаєш корму – Він є поживою.
Тому спробуйте і подивіться, який добрий Господь.
Щаслива людина, яка надіється на Нього.
Сьогодні, замислюючись над своїм життям, подбаймо, щоб ми позбулися духовної сліпоти, щоб відкрили очі нашого серця для пізнання Творця, щоб могли достойно викликнути словами євангельських сліпців: «Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!» (Мф. 9,27). Амінь.
Вітальне слово митрополита Іларіона з нагоди Дня Української державності
Всечесні отці! Дорогі у Христі брати і сестри! Шановні жителі Рівненщини!
Від усього серця вітаю Вас із Днем Української Державності – днем, який сьогодні звучить для кожного з нас не лише як державне свято, а як молитва, як пам’ять, як вияв любові до нашої Батьківщини.
В умовах війни ми по-іншому відчули ціну власної держави, незалежності та свободи. Ми зрозуміли, що державність – це не тільки історія минулого, а й щоденна відповідальність кожного з нас за майбутнє України.
Невипадково це свято ми відзначаємо в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого – хрестителя Руси-України. Саме його доленосний вибір понад тисячу років тому став початком нової епохи в історії нашого народу. Прийнявши світло Христової віри, наші предки отримали не лише нову духовну дорогу, але й міцний моральний фундамент, на якому будувалася держава, розвивалася культура, освіта, право та суспільне життя. Саме тому українська державність має не лише історичне, а й глибоке духовне коріння.
Сьогодні, коли Україна знову змушена зі зброєю в руках боронити своє право на існування, ми ще глибше усвідомлюємо, наскільки дорогою є свобода. Вона не дається легко. Вона оплачується кров’ю найкращих синів і дочок нашого народу. Кожен новий день війни нагадує нам, що державність – це не подарунок історії, а велика відповідальність і щоденна жертовність тих, хто стоїть на захисті нашої землі.
Сьогодні слово «Україна» для кожного з нас наповнене особливим змістом. Це не лише територія чи державні символи. Це матері, які моляться за своїх дітей. Це батьки, які проводжають синів і дочок на фронт. Це воїни, які серед вибухів не випускають із рук хрестика чи молитвослова. Це лікарі, які рятують життя. Це волонтери, які без відпочинку допомагають тим, хто цього потребує. Це священники, які поруч із військовими і цивільними розділяють біль, підтримують словом і молитвою. Саме з таких людей складається справжня Україна.
Ми часто говоримо про силу нашої держави. Але ця сила народжується не лише у військових штабах чи державних установах. Вона починається у людському серці. Там, де є віра в Бога, любов до ближнього, повага до батьків, чесність, відповідальність і готовність жертвувати собою заради інших, народжується сильне суспільство. Саме такі люди здатні будувати державу, яку неможливо зламати.
Нині ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю всіх наших Захисників і Захисниць, які віддали життя за Україну. Їхня жертва назавжди вписана в історію нашої держави. Вони вже не можуть обійняти своїх дітей, повернутися до своїх домівок чи почути слова вдячності. Але завдяки їм ми сьогодні можемо жити, молитися, працювати і виховувати своїх дітей під українським прапором. Тому наш святий обов’язок – берегти пам’ять про них і бути гідними їхнього подвигу.
Не меншою силою України є її народ. Попри всі випробування ми не втратили людяності. Ми навчилися підтримувати одне одного, відкривати свої домівки для тих, хто втратив усе, збирати допомогу незнайомим людям, молитися один за одного. Саме в цій єдності, у співчутті та жертовній любові проявляється справжній дух українського народу, який неможливо перемогти жодною зброєю.
У день Української Державності хочу звернутися до кожного: любімо і надалі свою Батьківщину не лише словами, а щоденними справами. Бережімо свої родини, виховуймо дітей у любові до Бога і України, поважаймо одне одного, не допускаймо ненависті й розбрату між собою. Лише народ, який єдиний у своїх духовних цінностях, здатний подолати будь-які труднощі.
У цей святковий день ми підносимо особливу молитву за нашу державу. Просимо Господа зміцнити наших воїнів, благословити українську владу мудрістю, підтримати всіх, хто страждає від війни, зцілити поранених, визволити полонених, утішити тих, хто оплакує своїх рідних, і прийняти до Свого Небесного Царства всіх полеглих Захисників і Захисниць України.
Вірю, що Господь не залишить наш народ. Він був із нами упродовж століть, коли наші предки проходили через війни, поневолення і переслідування. Він зміцнював їхню віру і допомагав вистояти. Так само Він веде Україну і сьогодні. Наш обов’язок – не втрачати надії, берегти єдність і довіряти Богові навіть тоді, коли здається, що сили вичерпуються.
Нехай за молитвами святого рівноапостольного князя Володимира Господь благословить Україну, збереже кожну українську родину, укріпить наших воїнів і дарує всім нам найцінніший дар – справедливий мир та перемогу, здобуті правдою і мужністю.
З Днем Української Державності! Нехай Господь береже Україну, благословляє її народ і дарує нам щасливе майбутнє у вільній, сильній та незалежній Українській державі!
+ Іларіон,
митрополит Рівненський і Острозький
Запрошуємо на святкові заходи з нагоди Дня Української Державності
Шановні парафіяни!
Запрошую вас 15 липня взяти участь у святкових заходах з нагоди Дня Української Державності, які відбудуться у Храмі Преподобного Федора Острозького.
10:00 – Часи.
10:30 – Божественна літургія.
13:00 – Міжконфесійний молебень за Україну та українське воїнство.
Після молебню – урочистий концерт.
Запрошуємо всіх разом помолитися за Україну, наших Захисників і Захисниць, а також долучитися до святкування Дня Української Державності.
Нехай Господь благословить Україну, дарує Перемогу, справедливий мир і єдність нашому народові!
прот. Юрій Лукашик
Вітаємо церковного старосту Свято-Миколаївської церкви Володимира Лідавця з високою церковною нагородою!
12 липня 2026 року, після Божественної літургії, настоятель Свято-Миколаївської церкви прот. Юрій Лукашик урочисто привітав церковного старосту Володимира Володимировича Лідавця з високою церковною нагородою – орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня.
Відзнаку вручено з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним українським народом.
Особливо символічно, що нагородження відбулося напередодні дня пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, яке Православна Церква України відзначає 15 липня. Для Володимира Володимировича, який нещодавно відсвяткував свій 70-річний ювілей, ця висока відзнака стала гідним визнанням багатьох років самовідданої праці на благо Церкви.
Отець Юрій привітав В.Лідавця з високою церковною нагородою та нещодавнім 70-річним ювілеєм, подякував за багаторічну працю, віддане служіння Свято-Миколаївській парафії, постійну турботу про храм і церковну громаду та побажав, щоб Всемилостивий Господь за молитвами святого рівноапостольного князя Володимира укріпляв його духовні й тілесні сили, дарував міцне здоров’я, духовну радість, мир, благословення та допомогу в усіх добрих справах.
Звертаючись до присутніх, Володимир Володимирович подякував за церковну нагороду й зазначив, що сприймає її не лише як особисту відзнаку, а й як визнання праці всієї Свято-Миколаївської парафії. За його словами, без багаторічної підтримки парафіян і доброчинців, їхніх пожертв, спільних зусиль і любові до рідного храму не вдалося б здійснити багато добрих справ, зокрема відродити Свято-Миколаївську церкву. Він також висловив вдячність усім, хто впродовж багатьох років підтримував і продовжує підтримувати парафію своїми молитвами, працею та жертовністю.
Щиро вітаємо Володимира Лідавця з високою церковною нагородою! Нехай Господь примножує його сили, оберігає на всіх життєвих дорогах, дарує многії і благії літа!
З повагою і вдячністю – настоятель, парафіяни Свято-Миколаївської церкви
12.07.2026
.png)
