Сьогодні Православна Церква молитовно вшановує пам’ять святої рівноапостольної Марії Магдалини – вірної учениці Христової, святої мироносиці та першої благовісниці Воскресіння Господнього. Її життя стало свідченням того, що любов, яка залишається вірною Богові до кінця, здатна пройти крізь найглибшу темряву і першою побачити світло нового життя.

Марія Магдалина зустріла Христа в час особистого болю та духовного поневолення. Господь визволив її від тяжкого страждання і повернув їй внутрішню свободу. Відтоді вона вже не уявляла свого життя без Спасителя. Її вдячність не залишилася лише почуттям – вона стала дорогою служіння, вірності та жертовної любові.

Вона йшла за Христом не лише тоді, коли Його оточували люди, коли Він навчав, зцілював і творив чудеса. Марія залишилася поруч і тоді, коли шлях Учителя привів на Голгофу. Вона бачила Його приниження, страждання і смерть. Чула насмішки натовпу. Стояла біля Хреста, коли здавалося, що все завершилося.

Саме в цьому відкривається велич її любові. Вона не любила Христа лише за отримане зцілення чи за пережиті чудеса. Вона любила Його Самого. Тому не відійшла тоді, коли людська надія згасла, а віра проходила найважче випробування.

Рано-вранці Марія поспішила до гробу. Вона несла пахощі для помазання тіла Господа і не очікувала побачити Воскресіння. Її привела туди не впевненість у чуді, а любов, яка не могла залишити навіть померлого Учителя. І саме такій любові першій відкрився воскреслий Христос.

Спочатку вона не впізнала Його. Сльози, біль і розпач не дозволяли побачити диво, яке вже сталося. Але Господь промовив лише одне слово – її ім’я: «Маріє!» І в цій миті все змінилося. Вона впізнала Того, Кого оплакувала, і зрозуміла, що смерть переможена, а темрява більше не має останнього слова.

Христос доручив їй принести апостолам звістку про Своє Воскресіння. Та, яка прийшла до гробу зі сльозами, повернулася від нього з найбільшою радістю. Та, яка шукала тіло померлого Учителя, стала першою свідчити, що Він живий. Саме тому Церква називає Марію Магдалину рівноапостольною.

Її життя нагадує, що справжня віра не завжди означає відсутність сліз, запитань чи болю. Віра – це здатність не відійти від Бога навіть тоді, коли серце нічого не розуміє. Це любов, яка продовжує йти до гробу, не знаючи, що камінь уже відвалено.

Особливо близькою постать Марії Магдалини є сьогодні для України. Наш народ також знає, що таке стояти біля хреста. Знає сльози матерів, дружин і дітей. Знає біль очікування, втрати й розлуки. Багато українських жінок сьогодні, подібно до мироносиці, залишаються поруч із тими, хто страждає, моляться за воїнів, чекають полонених, підтримують поранених і несуть на собі тягар великої народної скорботи.

Але свята Марія Магдалина нагадує нам – навіть найдовша ніч не може скасувати світанку. Навіть найважча Голгофа не може перемогти Воскресіння. Навіть коли очі наповнені сльозами, Христос уже може стояти поруч і називати людину на ім’я.

Її приклад закликає нас не дозволяти болю перетворити серце на камінь. Не звикати до чужого страждання. Не втрачати любові серед ненависті. Бо саме любов першою впізнає воскреслого Господа і першою приносить світові добру звістку.

У день пам’яті святої рівноапостольної Марії Магдалини просімо Господа, щоб Він навчив нас її вірності – не відходити від Христа у хвилини випробувань, не соромитися своєї віри та нести людям надію навіть тоді, коли навколо багато темряви.

Нехай за молитвами святої Марії Магдалини Господь укріпить Україну, захистить наших воїнів, поверне додому полонених, утішить родини полеглих, зцілить поранених і дарує нашій землі справедливий мир.

Свята рівноапостольна Маріє Магдалино, вірна ученице Христова і перша благовіснице Його Воскресіння, моли Бога за нас і за весь рід людський!

Джерело: rivne-cerkva.rv.ua