Розклад богослужінь

19 грудня 2017 р. - Вівторок.
Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя.

24 грудня 2017 р. - Неділя.
Неділя 29-та після П'ятидесятниці, праотців. Глас 4. 
Прп. Даниїла, Прп. Никона Сухого, Мч. Миракса, Мчч. Акепсія та Аїфала. Прп. Луки стовпника.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




Збір коштів


Свято Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця

"Величаємо тебе, святителю Христовий, Миколаю, 
і почитаємо пам'ять твою, бо ти молиш за нас Христа Бога нашого"
(Величання празника).

Серед багатьох празників на честь святих, що їх пам'ять відзна­чаємо в нашому церковному році, на окрему увагу заслуговує празник святого Миколая. Святого Отця Миколая з давніх-давен наш народ дуже поважав. Не було в нас ні однієї хати на Рідних Землях, у якій би не було ікони святого Миколая. Вона майже завжди видніється обіч намісних ікон у церквах. Наш народ по­читає його, наче свого національного святого.

І хоч від його смерті минуло понад півтори тисячі літ, та все-таки він через свою добродійну любов і щедре милосердя вічно живе в серцях мільйонів людей. А його любов до ближнього кожного разу символічно відживає у дні його празника по цілому світу, коли він тисячі й тисячі дітей обдаровує своїми дарунками. Таємниця його великого й постійного культу серед усіх християнських народів полягає у тому, що він для всіх став символом жертвенної любові ближнього та співчутливого милосердя. Про це свідчать історія його культу та ревне почитання його ікон.

Культ святого Миколая

Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі мило­сердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широ­кого культу.

Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Цар-городі. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяце­слови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Ми­колая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.

На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Мико­лая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Тео­фано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.

На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича († 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія

Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: "У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая... У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як "О хто, хто Миколая любить" (Т. 4, с. 1533).

Культ мощей святого Миколая

Дуже важливим чинником у поширенні культу святого Мико­лая, передусім в Італії і на Заході, а також і в нашого народу, було перенесення мощей святого Миколая у кінці XI ст. з Мир Лікійсь­ких до міста Барі в південній Італії.

У другій половині XI століття магометани зайняли Малу Азію, а при тому й місцевість, де спочивали мощі святого Миколая. Італійські купці з Барі вважали Миколая за великого святого й опікуна мореплавців. Ведучи торгівлю з Малою Азією, вони вирі­шили викрасти мощі святого Миколая і перевезти їх до Італії. Викрадені мощі святого Миколая прибули до Барі 9 травня 1087 року. Біля мощей відразу почали діятися великі чуда, тому папа Урбан II в 1089 році установив свято перенесення мощей святого Миколая на 9 травня. Три роки пізніше там побудовано величну церкву, у якій покладено його мощі. Місто Барі стало великим і славним місцем відпустів.

Після того, як мощі святого Миколая перенесли до Барі, і у нас на Русі-Україні установили празник перенесення мощей на 9 травня. Через це у нас є зимний і теплий Миколай. Запровадження цього празника в нас приписують переяславському митро­политові Єфремові. Йому також приписують опис події перенесення мощей, укладення служби перенесення та акафисту на честь свя­того Миколая.

Про встановлення цього свята на українських землях історик М. Чубатий пише: "Та найбільш дивне, що це свято, встановлене папою, свято радісне для Заходу, а сполучене із смутком для Сходу, зокрема для Візантійської Церкви, майже безпосередньо, бо близько 1090-1091 років було введене в митрополичій провінції Руської Церкви. Того свята нема в ніякій иншій частині Східної Церкви, тільки на території давньої київської митрополії — донині не тільки в Україні, але також в Московщині й Білорусі" (Історія Християнства на Руси-Україні, Т. 1, с. 416).

Культ ікон святого Миколая

З культом святого Миколая на Русі-Україні тісно пов'язане і почитання його ікон. Вони в нашого народу щодо кількості посі­дають перше місце після ікон Божої Матері. Деякі з тих ікон прославилися чудами. Тут варто згадати кілька чудотворних ікон святого Миколая з княжих часів нашої держави.

У соборі святої Софії в Києві знаходиться ікона святого Мико­лая, т. зв. Мокрого. Ця ікона стала відомою близько 1090-1100 років через особливе чудо. Чоловік і жінка з малим сином повер­талися з празника у Вишгороді і плили до Києва човном по Дніпрі. Несподівано зірвалася буря, хлопчик випав з човна у Дніпро. Через кілька днів його знайшли живим, здоровим, але тільки мокрим біля згаданої ікони святого Миколая, звідси й вона отримала свою назву.

У соборі святого Миколая в Новгороді є копія вищезгаданої ікони. Передання говорить, що її знайшли в Ільменському озері тоді, коли хворий новгородський князь Мстислав Володимирович у сні побачив видіння і вислав посланців до Києва за тамтешньою іконою святого Миколая Мокрого. Він хотів мати копію тієї ікони для собору, який збудував на честь святого Миколая 1113 року.

Іпатіївський літопис 1227 року говорить про чудотворну ікону святого Миколая в містечку Жидичині на Волині, до якої прихо­дили молитися наші князі.