Розклад богослужінь

22 жовтня 2017 р. - Неділя.
Неділя 20-та після П'ятидесятниці. Глас 3. Пам'ять святих отців VІІ Вселенського собору.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя. 

 

 

 

 

 

 

 

 




Збір коштів


Проповідь в Неділю 1-шу Великого посту.

Торжество Православ'я

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!

 Вітаю Вас, улюблені брати і сестри, у цей дев’ятий день місяця березня. Сьогодні перша неділя великого посту. Її  ми ще називаємо Торжеством Православ’я.

   До цього торжества церква йшла тернистою дорогою багато складних років, подібно до того, як Христос ішов на Голгофу і як ми прямуємо до спасіння у ці непрості часи нашого життя.

   Для того, щоб зрозуміти сутність даної події і усвідомити її значимість колись і сьогодні, нам слід заглянути в історію церкви і перенести її в сьогодення. А починалося все так. У VIII столітті у церкві з’явилися люди, які почали поширювати неправославні погляди щодо вшанування ікон. Вони стверджували, що коли людина поклоняється іконам, то чинить гріх ідолопоклонства, виховує та боготворить матеріали, з яких вона виготовлена. Звичайно, що священики і єпископи неодноразово вставали на захист іконовшанування та пояснювали, чому люди вшановують ікони. Враховуючи те, що іконоборців було досить багато і серед них ще й  були імператори, які видавали закони не на користь православних, то боротьба була непростою й тривалою. За час протистоянь було знищено, спалено та втрачено багато святинь. І ось нарешті Господь зглянувся на своїх вірних. Настав 787 р. і 367 єпископів на 7 Вселенському Соборі у м. Нікеї постановили: «Щоб святі і чесні ікони представлялись для поклоніння так само, як і зображення Чесного Животворчого Христа – чи будуть вони написані фарбами, чи викладені із мозаїки, де б вона не знаходилася: в церквах Божих, на освяченому одязі й одежі, на стінах і на деревах, на блясі чи склі, вдома чи при дорогах, а рівнозначно чи будуть ці ікони Господа Ісуса Христа або Владичиці Богородиці, або чесних ангелів і всіх святих праведних божих. Так як зображені на іконах Лиця Спасителя, Богоматері й ін. нам є видимі, то споглядаючи на них, ми збуджуємо спомин і любов до самих первообразів їх, вшановуючи їх цілуванням і поклонінням, ми богопоклоняємося, виконуючи істинне служіння, як годиться по вірі нашій поклонятися тільки єдиному Божому єству.»

   Та остаточна перемога прийшла аж у 843 р. Саме тоді у першу неділю посту було звернено  хресні ходи на знак перемоги над іконоборцями та всіма іншими єретиками. З того часу і донині церква згадує та вшановує ці події.

   На жаль, тепер, як і колись, є люди які не розуміють суті іконошанування та заперечують його… Нам, православним, часто доводиться дискутувати з ними, але не кожен вміє відстоювати свої переконання. Тому сьогодні я хочу ще раз розвіяти сумніви, якщо в кого вони є, та допомогти по-простому відстояти позицію тим, хто свято вірить в потребу вшановування ікони.

  За багатовікову історію церкви відома незчисленна кількість випадків, коли через ікони люди отримували чудесні зцілення, оздоровлення та інші блага. Відомо багато фактів, коли ікони плачуть, кровоточать, мироточать, обновлюються. Були випадки, коли ікони Господь зберігав у морі, в печерах, в лісах багато часу нетлінними, а потім за Своїм промислом повертав їх вірним. Найсучасніша наука не може цього пояснити.  А православні пояснення не шукають, їм достатньо  віри. Натомість немає жодного відомого випадку, коли ікони мали негативний вплив на людей.

   Уявімо собі, що в нас в руках фотографія дорогої нам людини. Показуючи її іншим, ми будемо говорити: «Це моя мати, батько…». І, звичайно, кожен буде розуміти, що не папір є матір’ю чи батьком, а їхній образ, зображений на папері. Так само, цілуючи ікону, ми не цілуємо скло, тканину, фарбу чи дерево, а первообраз, який зображено.

  Побожно та богобоязливо до ікон  ставилися такі світильники церкви як святитель Миколай, Василій Великий, Іоан Золотоустий та інші всесвітньо відомі подвижники. Тому перед тим, як заперечити іконошанування, або впускати у своє серце сумніви щодо цього, запитаймо себе, чи більшими за них в очах Божих є ми?... Я думаю, що відповідь на це питання відкриє нам дуже багато…

   І насамкінець. Якщо навіть ми не розуміємо якихось православних істин, чи не можемо пояснити їх іншим, то це не означає, що ми на хибному шляху, або їх не існує.  Адже, якщо ми не розуміємо звідки сонце бере свою енергію, щоб світити і зігрівати, то це не означає, що воно не світить і не гріє.

   Були часи, коли не вміли читати. Власне тоді багато хто пізнав Бога саме з допомогою ікон. Донині споглядання на ікону відвертає нас від гріха, сприяє молитовному настрою, робить нас іншими… А до кого наші діти підносили б свої щирі молитви і просили б подарунків, якби не бачили на стіні св. Миколая?..

   Тому сьогодні торжествуймо і ми разом з усіма, хто богобоязливо підходить до ікон, цілує їх, кланяється та стає на коліна перед ними. Виховуймо  дітей у тому ж дусі, зберігаймо ці одвічні істини, щоб ніхто не зумів звести нас із правдивої дороги. Нехай же святі ікони допомагають кожному на його непростому шляху до спасіння, а Господь оберігає сьогодні,  завтра і по всі віки вічні. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Прот. Василь Кошіль,

 настоятель Свято-Покровської церкви

 с. Вельбівно