Розклад богослужінь

19 грудня 2017 р. - Вівторок.
Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя.

24 грудня 2017 р. - Неділя.
Неділя 29-та після П'ятидесятниці, праотців. Глас 4. 
Прп. Даниїла, Прп. Никона Сухого, Мч. Миракса, Мчч. Акепсія та Аїфала. Прп. Луки стовпника.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




Збір коштів


Талант від Бога...

Пам’яті Віталія Павловича Власенка, регента Свято-Миколаївської церкви м.Острога (2001-2011 рр.), присвячується 

«І наповнив його Духом Божим, мудрістю і розумуванням, і знанням, і здібністю до всякої роботи»
(Кн. Вихід, 31:3).
 
Віталій Павлович Власенко народився 21 вересня 1949 року в місті Острозі.
У 1956 році почав навчання в Острозькій середній школі №3, проте атестат зрілості отримав у школі №1. Після школи рік попрацював слюсарем в автотранспортному підприємстві.
У 1967 р. став студентом хорового відділу Дубнівського культосвітнього училища. Цього ж року був забраний до радянської армії. Після служби працював художником в районній кіномережі, а згодом – завідувачем клубу автотранспортного підприємства.
У 1971 р. Віталій Власенко вступив до Рівненського музичного училища, яке закінчив екстерном у 1974 р.
Після закінчення училища став директором Острозької музичної вечірньої школи. Попрацювавши рік, був призначений на посаду директора Оженинської музичної школи.
У 1980-1985 рр. навчався у Рівненському державному інституті культури на факультеті академічного хору. По закінченні працював у районному будинку культури та директором Острозької музичної школи.
У 1996 р. призначений директором міського центру культури і дозвілля, а з наступного року – на посаду директора Острозького районного будинку культури.
35 років був керівником хорового колективу острозької психіатричної лікарні.
У 1995 р.  засновує народний аматорський чоловічий квартет «Оксамит».
З 2001-2011 рр.  - регент церковного хору Свято-Миколаївської церкви м. Острога.
 
***
Талант до співу, музики у Віталія Власенка проявився ще з дитячих років.  Ще хлопчаком інтуїтивно відчував, що буде співати. Він часто розповідав про такий, зафіксований у пам’яті, кадрик дитинства – першою піснею його репертуару була «Ой Дніпро, Дніпро». Саме цією піснею він розрахувався з поромщиком, коли той перевозив його через річку.

А далі, починаючи з шкільних років і закінчуючи останнім роком життя, музика завжди була поруч  з ним. Участь в різноманітних концертах на сцені рідного міста, обласного центру, столичного палацу «Україна», керівництво хоровими колективами, квартетом, обробка та аранжування музичних творів… Останні десять років свого життя Віталій Власенко присвятив служінню церкві, очоливши хоровий колектив Свято-Миколаївської церкви. 

Швидко та професійно Віталій Павлович організував небайдужих людей, парафіян, які підтримували його у благородній справі – співу у церковному хорі. Дослухаючись до порад старших хористів, запрошуючи нових людей, він зумів створити професійний хоровий колектив. Тричі на тиждень проводив репетиції, розписував кожному хористу нотні партії, шукав та розучував музичні твори С.Людкевича, Д. Бортнянського, К.Стеценка, В.Леонтовича, П.Будного. Своїм талантом та працею Віталій Власенко надихав хористів до «чистого» виконання церковних творів. На репетиціях не переставав повторювати, що духовна музика, її виконання мають звучати по-особливому, а церковний спів – це мистецтво від Бога, яке з душі композитора переходить в душу хористів. І справді, церковний спів під його керівництвом відновлював добрий настрій і самопочуття, зміцнював силу волі, заряджав оптимізмом.

Під керівництвом Віталія Павловича церковний хор Свято-Миколаївської церкви брав участь у Різдвяних фестивалях колядок, святах Духовної музики, Пасхальних піснеспівах. Як чудовий фахівець своєї справи приклав багато зусиль у наполегливій, клопіткій та цілеспрямованій праці –  професійному рості церковного хору.

Віталій Власенко мав хист не тільки до музики і співу. Він був ще й талановитим художником і різьбярем. Для Свято-Миколаївської церкви у с. Бродівське малював ікони для іконостасу, у нашій церкві (капличці) вирізьбив Царські вратадерев’яні рамки для ікон,іконостас, намалював образ Святого Миколая на зовнішній стіні каплички. Коли почалося будівництво нового храму, Віталій Павлович активно малює ікони. Протягом 2009-2010 рр. він перемалював п’ять великих образів, які зараз прикрашають Свято-Миколаївську церкву: Антоній та Феодосій Києво-ПечерськіАндрій ПервозваннийХрещення Господнє, Христос в Еммаусі,Воскресіння дочки Іаіра. Його роботи приваблюють багатством кольору, прозорістю, наповненістю світлом. Коли малював, особливу вагу звертав на обличчя святих, в яких втілював красу й одухотворення.

Все, чого Віталій Власенко досяг у своєму житті, здобуто наполегливою  і безкорисною працею. Так скаже кожен, хто його знав. Будучи вже важко хворим, в перервах, коли хвороба дозволяла вийти з лікарні, не покидав пензля, активно малював ікони для нового храму. Він мав намір створити великий трьохярусний дерев’яний іконостас, ескіз якого так і залишився на папері…

Як згадує настоятель храму прот. Юрій Лукашик,  «в останній рік свого життя Віталій Власенко ще більше намагався своєю працею – малюванням ікон – прислужитися Церкві, Богові. Це була якась внутрішня необхідність, він знав і відчував, що робить велику справу. Бо ікона – це насамперед символ зв’язку з Богом і святими, а це – вічне».

В нашій пам’яті Віталій Павлович Власенко залишиться людиною, яку любили, поважали і шанували за його добре серце, щирість, скромність, за талант, яким так щиро ділився з нами.

Світлана Мацієвська

 

Кожна людина народжується на цей світ з певними обдаруваннями, які вона повинна використовувати для суспільної користі. Говорячи про Віталія Павловича, згадуються слова з Євангелії від Матвія: «Один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, другому – два, а одному – один, кожному за спроможністю його. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, - і набув він п’ять інших талантів. Так само і той, що взяв два, – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та закопав його в землю, - і сховав срібло пана свого».

Отримавши дари від Господа, ми, люди, не повинні нехтувати ними, а використовувати сповна. Віталій Павлович «не закопав талант у землю», а набув та поділився з іншими. Багато людей у нашому місті та за його межами не тільки отримали насолоду від його картин, ікон, різьби по дереву, але й брали у нього уроки співу та гри на інструментах, уроки малювання.

Кожна людина має звітувати перед Господом як вона скористалася дарами Божими. Хто використав їх на користь собі і іншим, той дістане похвалу від Господа, а ліниві та байдужі будуть осуджені Господом на вічні страждання.

Тож у роковини світлої пам’яті Віталія Павловича, хочу низько вклонитися йому за його талант, професіоналізм, за його жертовні справи для нашої церкви. Мені дуже пощастило знати його та отримати його знання. І хай Господь обдарує його небесними радощами.

Людмила Шикер

 

Важко дається кожне слово, думки поглинає то один, то другий спогад. Важко, не тому, що не знаєш, про що написати, що сказати, а тому, що ця стаття присвячується світлій пам’яті людини, яка стільки багато дала кожному хористу Свято-Миколаївської церкви м. Острога, усій громаді.

Віталій Павлович Власенко – сильна особистість, так, саме особистість, хто завжди буде у моєму серці, як талановитий музичний діяч, художник, різьбяр, прекрасний організатор, чуйний та вірний товариш, люблячий чоловік, тато, дідусь. Звичайно, такими якостями, ми скажемо, може бути наділена кожна людина.

Що ж особливого було у Віталія Павловича? Зараз, уже аналізуючи його життєвий шлях, можу із впевненістю сказати, що всі ці якості йому були дані Господом Богом, і на все, що він робив, за що брався було благословенне Господом Богом, і саме це вирізняє його.

Якщо повернутися назад, до перших днів створення оновленого хору Свято-Миколаївської церкви м. Острога, до травня 2001 року, лише тоді усвідомлюєш всю повноту тієї роботи, яку було виконано Віталієм Павловичем. Репетиції Віталій Павлович проводив регулярно, тричі на тиждень і тривали вони по дві, а то й три години кожна. Іноді, розпач приходив у наші серця, адже звичайну ектенію ми  могли вчити тижнями, а вона все не звучала, не виконувалася єдино, ціло, музично «чисто». Думалося, чи не за занадто важкі завдання ми взялися, за твори К. Стеценка, Д. Бортнянського, П. Будного, В. Леонтовича, С. Людчевича, Сарті Херувиська пісня? Але крок за кроком, з великої підтримки, а головне, віри Віталія Павловича у нас, у наші сили, духовні твори підкорялися нам, а ми, у той же ж час почали вірити й у наші здібності їх виконати.

Як ви вважаєте, чи зміг би керівник хору зорганізувати та навчити звичайних людей, які мали звичайні здібності до співу, при тому не мали спеціальної музичної підготовки, не кажу уже про спеціальну музичну освіту, професійному співу без Божого благословення? Думаю ні.

Не можу не згадати й про дар Віталія Павловича писати картини – це натюрморти, пейзажі, портрети, а пізніше, він розпочав роботу над писанням ікон. Віталій Павлович завжди цікавився нашою думкою про його роботу, чи то при виборі нових музичних творів для хору, чи щодо написаних ним картин. Зараз ікони, написані Віталієм Павловичем прикрашають наш храм, у той же ж час дають нам можливість у наших думках поспілкуватися з ним.

Віталій Павлович був завжди дуже цікавим співбесідником, він багато читав, мав багато захоплень, завжди був готовий прийти на допомогу, дати слушну пораду. Жодного разу він не завершив репетиції чи то Богослужіння не подякувавши нам за роботу. Його сила духу, великий ентузіазм змушував нас рухатися вперед і вперед.

Щира вдячність Вам, Віталіє Павловичу, що Ви вірили у нас, що дали кожному з нас не закопати, бодай той один талант який маємо, а примножити його. Спочивайте з миром! Вічна Вам пам’ять!

Оксана Костюк

6 січня 2013 року минає рік, як відійшла у вічність чудова, благородна Людина – Власенко Віталій Павлович.
Все своє життя присвятив мистецтву: музиці, співу, живопису, різьбленню…
Залишив пам’ять про себе – це написані ним ікони, які знаходяться у нашому храмі…
Важко співати в церкві «Отче наш» В.Леонтовича без звучання басу Віталія Власенка…
Ми його пам’ятаємо оптимістом… Тому надзвичайно гірко, що говоримо про нього в минулому часі… Ми молимось за його спокій… Вічна пам’ять!..

Світлана Попович

Кажуть, що незамінних людей немає, але це абсолютно не стосується людей мистецтва.
Дякую долі, що звела мене в житті і дала можливість знати і спілкуватися з багатогранним митцем, обдарованою людиною, талановитим вчителем-керівником, художником, надзвичайно інтелігентною людиною.
Свій унікальний дар, творчу душу Віталій Власенко поніс до Бога, а нам залишив тільки пам’ять…І ми повинні зберегти її…
Галина Романюк

 

Доля з Віталієм Павловичем Власенком звела мене далекого 1996 року, коли я прийшла на посаду художнього керівника по роботі з дітьми Острозького міського центру культури та дозвілля, де він обіймав посаду директора.

З перших днів роботи мене вразила багатогранність творчої душі митця. Любов і служіння мистецтву – основна місія, на мою думку, яку виконував Віталій Павлович тут, на землі. Господь наділив його великими талантами. Любов до мистецтва, до прекрасного він вміло передав своїм донькам, які отримали музичну освіту і в той час брали активну участь у міських масових заходах. Пригадується випадок, коли участь у святі «Проводи зими» брала уся їхня родина разом з сестрою Віталія Павловича Лідією.

Це людина щирої і безкорисливої душі. Свої навики і вміння до співу та живопису він передавав учням, які займалися у студії мистецтв, що діяла при центрі.

Приємною несподіванкою для мене було те, що Віталій Павлович займається ще й різьбленням по дереву. Про це я дізналась, прийшовши до Свято-Миколаївської церкви, побачивши його ікони та іконостас.

Зі щемом у душі ми усвідомлюємо, що його немає уже серед нас… Кажуть, Господь забирає найкращих.  Але, коли я приходжу до храму, то відчуваю, ніби, він разом з нами, зі своїми учнями. Радіє і сумує разом з нами, і душа його співає разом з нами. Наш добрий і щирий Учителю, пам'ять про Вас у наших серцях житиме вічно…

Оксана Веруцька

 

Ми були знайомі з Віталієм ще з юності. Вже тоді він мав прекрасний голос і брав участь у концертній діяльності. Згодом наші життєві дороги розійшлися, і тільки у 1993 році знову перетнулися у районному будинку культури м. Острога. Саме у той час був організований хор при будинку культури, де ми разом співали. А згодом я подав ідею, і ми спільними зусиллями з Віталієм Павловичем створили чоловічий квартет «Оксамит».

Все своє життя Віталій Власенко присвятив мистецтву. Він був великим організатором, прекрасним спеціалістом з вокалу,  професійним хормейстером. Під його керівництвом чоловічий квартет «Оксамит» брав участь у різноманітних концертах і на сценах району та області, і за межами області, і за кордоном. Завдяки його таланту та організаторським здібностям був створений хор Свято-Миколаївської церкви. Ми часто згадуємо його повчальні уроки з хорового співу і стараємося наслідувати всі здобуті знання...

Віталій Павлович був прекрасним художником, талановитим різьбярем, а головне, хорошим товаришем. У роковини пам’яті Віталія Павловича хочу подякувати йому за товариське ставлення, за його талант, за професіоналізм, за його працю на благо нашої церкви.

Вічна пам’ять Тобі, шановний Друже!

Юрій Грищук