Ганна Шевченко декламує Шевченка у 82 роки 

Її називають матір’ю Терезою, бо допомагає усім. Вона і досі пам’ятає усю Шевченкову «Катерину» і є найстаршою прихожанкою Свято-Миколаївської церкви. Квартира Ганни Лаврентіївни Шевченко багата вишивками, як свого часу батьківський дім був прикрашений портретами Шевченка, Франка, Грушевського. Словом, все життя цієї жінки – з Україною у серці. 

Національний дух був присутній в житті Ганни Ярощук змалечку. У їх домі в Тучині Гощанського району, де Ганя з сестрою мешкала в дитинстві, батько Лаврін Михайлович сповідував любов до українського слова, пісні, творів Шевченка. Знав їх сам і вчив своїх доньок. Він був родом з Рівного, закінчив 4 класи і вивчився на шевця взуття. Мати Анастасія Павлівна була неабиякою майстринею – займалася вирощенням і переробкою льону, робила з нього нитки, які дуже тоді цінувалися. Ганна Лаврентіївна згадує, що батьки починали жити у старій клуні, а з часом завдяки своїй працьовитості збудували хату, стали шанованими господарями. 

– Мама була чудовою хазяйкою: за молоком нашої корови, як кажуть черга стояла, хата була вся у вишивках, ми з сестрою завжди мали гарний вишитий одяг з льону, допомагали їй у льонарській справі. Тато шив взуття на замовлення і користувався авторитетом. Його брат був дяком і ми з сестрою співали у церковному хорі. Збиралися на співанки, одягнені в вишиванки. Для нас це було як свято, – згадує пенсіонерка і демонструє старі відреставровані чорно-білі знімки хору (на фото). – А ще я добре пам’ятаю директора Тучинської школи, де я навчалась, Червоного Василя Михайловича. То теж був справжній патріот: вчив нас українських пісень, ставив театралізовані постановки за творами українських письменників. Під час війни ми дітьми працювали на суконній фабриці – ткали полотно. Важко було, дихати було нічим, а ми все ж співали наших пісень. І ось одного разу німець-наглядач почув, як ми працюючи затягнули « Реве та стогне Дніпр широкий». Розгніваний, він мало не побив нас малих, примусив замовкнути. 

Жінка згадує і арешт батька за національні ідеї. Це сталося завдяки одному із замовників взуття, який працював у КДБ і побачив на стіні у домі поруч з портретами Франка, Шевченка ще і зображення Михайла Грушевського...

Ганна Лаврентіївна закінчила Рівненський кооперативний технікум. Вона завжди мріяла стати хорошою господинею, як мама, мати велике хазяйство. Але так сталося, що зі своїм чоловіком Миколою Шевченком почала з нуля: той повернувся з війни з однією шинеллю, пройшовши тортури Бухенвальду і 12 разів тікаючи звідти. Жили у Демидівці, де чоловік був обраний головою селищної ради. Там і нажила сім’я сина Анатолія, свою хату, яку працьовита Ганна Лаврентіївна заквітчала і вбрала вишивками. Згодом, після розформування Демидівського району, чоловік був переведений до Острога. Тут Шевченки мешкали з 1969 року, першими і заселились у будинок №7 по вулиці Гагаріна. Дружина працювала кухарем у тублікарні, чоловік завідував трудовими ресурсами у райвиконкомі. Підірване війною здоров’я давалося взнаки і він рано помер. Вже з 1990 року жінка стала вдовою і сьогодні мешкає сама. Пенсіонерка добре пам’ятає як вперше в Острозі потрапила до української церкви:­

 – Я йшла у неділю на базар. Раптом чую знайомий псалом доноситься із каплички. Тоді ще церква не мала свого хору, а приїжджав хор з Рівного. Його спів я і почула. Я вже про базар забула, пішла на ті звуки. Зайшла у церкву, почала підспівувати, – веде далі співрозмовниця. – Так згодом я стала співати у церковному хорі Свято-Миколаївської церкви. Мені пропонували ним навіть керувати, зважаючи на мій досвід. Але я відмовилася: вік все таки. Проспівала в тому хорі 13 років, завжди ходили разом колядувати, збираючи гроші на будівництво церкви. Ходжу і в храм Острозької академії. До речі, її настоятель Василь Жуковський на 80– річчя подарував мені ікону ангела-хранителя, – жінка показує її, обрамлену старим вишитим рушником (на фото). 

Каже, що більшість вишивок, серветок, картин, які були в домі, пороздавала онукам, правнукам. Невістці, до речі, теж вишивальниці, віддала усю бібліотеку. Найменшу онучку Ганни Лаврентіївни назвали на честь неї. Вона закінчила Острозьку академію і нині в Житомирі викладає християнську етику. Аня приїжджає до бабусі, жертвує гроші на церкву, знаючи як багато бабуся витрачає на ліки. 

– Сьогодні правнуків маю вже шестеро. Одна правнучка теж Аня і скоро буде сьомий правнук чи правнучка, – ділиться пенсіонерка. – Усі онучки мої з вищою освітою, вони щирі українки, виросли хорошими людьми, вінчані в українській церкві. Та і я без церкви не можу. Щонеділі відвідую служби, вже як слизько було взимку, то син водив. Мабуть тому і Бог дає мені здоров’я. Я коли у Клевань їздила в госпіталь для інвалідів, то і там церкву відвідувала, в хорі співала. Слава Богу, що з допомогою спонсорів і прихожан і там вже два роки як збудували українську церкву. 

Ганну Лаврентіївну люблять і поважають сусіди, часом і матір’ю Терезою називають. Ще б пак, адже до неї за допомогою, порадою можна звернутися у будь-який час. Жінка нікому не відмовляє. Вона щаслива тим, що у свої 82 роки має шану від сусідів, радість від близьких, яким передала любов до усього українського. Ганна Шевченко ще пам’ятає поеми Шевченка, декламує їх з особливою теплотою і каже, що нині в незалежній Україні їй живеться дуже добре.

Олена ТОЛОЧИК

Джерело: http://zamkova.at.ua/news/ganna_shevchenko_deklamue_shevchenka_u_82_roki/2012-09-12-744

Розклад богослужінь

29 березня 2024 р. - П'ятниця.
17.00. Вечірня з чином Пасії.

30 березня 2024 р. - Субота.
Поминання померлих.
9.00. Літургія. ПАНАХИДА.
17.00. Вечірня.

31 березня 2024 р. - Неділя.
2-га неділя Великого посту. Глас 2. Свт. Григорія Палами.
9.00. Літургія. Молебень.
Поминання спочилих (ПАНАХИДА) не звершується.

 

Цікаво та актуально

 

  

 

 

 

Банківський рахунок Релігійної громади Свято-Миколаївської парафії (01 липня 2020 р.)
 
 



Збір коштів