Розклад богослужінь

30 липня 2017 р. - Неділя.
Неділя 8-ма після П'ятидесятниці. Глас 7. Пам'ять свв. отців шістьох Вселенських соборів. Вмц. Марини (Маргарити).
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя. 

 

 




Збір коштів


7-ма Неділя після П’ятидесятниці. Зцілення двох сліпих і німого

Істинною вірою є віра в те, що людина не може побачити. Нагородою за віру є можливість побачити те, у що людина вірила. Августин.

 Мф. 9:27-35

27 Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів! 28 Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! 29 Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам. 30 І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж,щоб ніхто не довідався. 31 Вони ж, вийшовши, прославляли Його по всій землі тій.

32 Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого. 33 І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі. 34 Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів.35 І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях.

***

Слова, які кричали сліпці: “помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!” – перегукуються з рядками Книги Псалмів “Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо багато ми маємо приниження. Надміру має душа наша ганьби від багатих та зневаги від гордих” (Пс. 122:3-4).

***

Сліпці тілесні знають, що вони не можуть бачити, натомість духовні сліпці навіть і не підозрюють своєї сліпоти.

***

Віра є зв’язком людини з Богом. Іноді вона буває слабкою, як тоненька нитка, але й великі мости починалися з тонкої нитки. У старі часи, коли хотіли збудувати міст над проваллям, прив’язували тоненьку ниточку до стріли. Коли стріла перелітала на інший бік, до нитки приєднували мотузку. Через деякий час натягали канат та потужний металевий ланцюг. Крокуючи готовим мостом, будівельники згадували, з якої тоненької ниточки усе починалося.

Можливо, і зараз чиясь віра є тоненькою і слабкою, але найслабша віра є достатньою для великого початку, бо, помножена на труди, швидко зміцнюється…

 ***

В Євангелії від Матвія титул “Син Давидів” відіграє значну роль і зустрічається десять раз. Це більше, ніж у всіх інших Євангеліях 
разом. Лука вживає його чотири рази (3:31; 18:38-39; 20:41). Марк – тричі (10:47-48; 12:35). Іоан – не вживає жодного разу. Зовсім не випадково Матвій називає Христа Сином Давидовим вже у першому вірші Євангелія.


Згідно з Матвієм, сліпці були першими, хто прилюдно назвав Ісуса Сином Давидовим. У цьому випадку тілесна сліпота не заважала їм бачити істину…

Віра не залежить від гостроти зору, бо приходить із глибини серця. Навіть, якщо очі ослабнуть і потребуватимуть окулярів або перестануть бачити зовсім, віра подолає слабий зір та неміч тілесну, бо Господь ніколи не полишить тих, хто вірує…

***

Ми живемо в час, коли прийнято хвалитися найменшими власними здобутками. Так діє людина, складаючи резюме, коли шукає роботу. Так само діють великі й малі компанії, конкуруючи одна з одною. Іноді ціна на продукт є значно меншою від суми, витраченої на його рекламу. Громадські діячі, політики, митці й артисти платять величезні гроші засобам масової інформації, підживлюючи інтерес суспільства до власної особи. Зірки естради і кіно спалахують і згасають, так і не встигнувши обігріти жодного своїм теплом, бо немає нічого настільки мінливого, як популярність. Тих, кого обожнювали вчора, завтра згадають лише одиниці.

На цьому фоні Християнство лишається єдиним острівцем стабільності, що пережив два тисячоліття мінливого світу. Це при тому, що Христос діяв всупереч усім технологіям сучасності. Замість того, щоби рекламувати Свою діяльність, Він творив чудеса і наказував людям зберігати їх в таємниці. При цьому, робив це постійно і свідомо. Але чому?

Відповідь на це питання є ключем до розуміння сьогоднішнього Євангельського читання. Справа в тому, що Христос не шукав відомості чи популярності у сучасному розумінні цього слова. Не домагався шанування сильних світу та аплодисментів юрби. Якби це було Його метою, то чудеса відбулися б в Єрусалимі, перед Іродом і Пилатом, у присутності тисячної юрби прихильників. Натомість, Спаситель шукав учнів і послідовників, головною рисою яких є не зачарованість особою, а послух і самопосвята.

У сьогоднішньому уривку поєднано два чуда: зцілення сліпців та вигнання біса з німого чоловіка. На перший погляд, чудеса цілком різні та не пов’язані між собою. Сліпота – наслідок природної хвороби, а німота – результат втручання злої сили. Сліпці просять про милість і проголошують свою віру, а німий мовчить. Сліпці називають Христа Сином Давидовим, натомість після зцілення німого, самого Спасителя звинувачують у зв’язках із “князем бісівським”.

Єдине, що є спільного у цих чудесах, – це їх негативні наслідки. Сліпцям Христос сказав: “суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався”, але вони не послухали й розголосили про чудо по всій землі. Сліпі мали віру, але не мали послуху. Шукаючи для себе чуда, вони навіть не намагалися жити за словом Спасителя.

У випадку з німим Христа взагалі звинуватили у зв’язках із князем бісівським. Книжники та вчителі закону бачили чудеса, знали пророцтва, не могли їх заперечувати, але й не хотіли визнавати. Бо визнання Христа Богом тягне за собою повну зміну людського життя.

Два різних чуда, але обидва викликали непослух і спротив. Не дивно, що Христос наказував нікому не розголошувати про чудеса.

Минули тисячоліття, але і сьогодні частина людей шукає чуда, не бажаючи жити за Словом Божим. Інші, чуючи про чудеса,  шукають причини, щоби не визнати Христа Богом і не змінювати власного життя…

Джерело: http://4ernetki.com

 

Субота праведного Лазаря

Субота шостої седмиці Великого Посту - субота Лазаря, в цей день Православною Церквою згадується чудо воскресіння Христом праведного Лазаря. 
Про праведного Лазаря, а особливо про його воскресіння описується в Євангелії від Іоана Богослова.  Святий Лазар, брат Марфи і Марії, жив у селищі Вифанія, недалеко від Єрусалима. Лазар був єврей і фарисей, син Симеона фарисея (Мф. 26, 6).  Під час Свого земного життя Господь часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом, а коли Лазар помер і вже чотири дні пролежав у гробі, почувши про його смерть, Христос заплакав. Але Христос велів забрати камінь від печери, в якій поховали праведника, і промовив: «Лазар! Вийди!». І Лазар, вже будучи чотири дні у гробі, воскрес. Господь воскресив його з мертвих. Багато юдеїв, почувши про це, приходили до Віфанії і, впевнившись у дійсності цього найбільшого чуда, ставали послідовниками Христа. За це первосвященики хотіли вбити Лазаря. Праведний Лазар згадується у Святому Євангелії ще один раз: коли за 6 днів до Великодня Господь знову прийшов до Вифанії, там був і воскреслий Лазар.

Читати далі

5-a неділя Великого посту. МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ

З кожним днем ми наближаємося до Великодня, і заклики до навернення нашого життя стають усе виразніші, бо стосують­ся до віруючих, до нас, які начебто вже є християнами й теоре­тично мали б знати дорогу до спасіння і вічного життя.

Апостол Павло дає нам дуже сильний поштовх, коли каже, що все ж є відмінність між кров’ю, пролитою Ісусом Христом, і кров’ю різних звірів, принесених у жертву за якусь мету. Це для нас є важливим нагадуванням для того, щоб, переосмислюючи що­денні наші дії, побачити, чи справді ми більше уповаємо на Бо­жу силу чи на людську у вирішенні буденних справ. Чи молитва під того терпить і стає для нас тягарем чи, натомість, вона є мо­тором наших зусиль для покращення нашого стану, стану на­ших близьких і цілого людства?

Для того, щоб увійти в цей радикалізм, у вибір між смертю і життям, що його нам приносить розп’ятий Ісус, Євангеліст Марко, як приклад, подає самого Христа, щоб ми, наслідуючи Його, ставали справжньою живою іконою. Для того нам пока­зано апостолів, які не завжди є ідеальними: сваряться за власні інтереси, які ставлять вище від громадських і церковних, і лише  згодом дозрівають у вірі, ідуть у світ проповідувати Євангеліє, витримують нелюдські знущання і майже всі гинуть як муче­ники Христа ради. Також Церква нам показує Марію Єгипет­ську - як досконалий образ співачки з Олександрії, грішниці, яка навернулася до Господа і задля Нього з любов’ю переносила і сорокалітнє покаянне життя в пустелі.

Читати далі

4-a неділя Великого посту. Іоана Ліствичника

У сьогоднішньому Апостолі чуємо про правдиве поняття Церкви, про те, як мають виглядати наші парафії, щоб стати «якорями душі» у наших щоденних турботах.

Читання можна розділити на дві частини. Спочатку Церква подає приклад двох осіб, які стали послідовниками Господа згідно із власним людським покликанням, зокрема Авраама і Іоана Ліствичника. Потім наша увага звернена на потребу спільнотної єдності і молитовного мирного духу, щоб могти осягнути перемогу у Христі. Перший етап потрібний для довершення другого.

Звісно, Бог дає небесні дарування всім, хто їх просить, але не всі, хто їх отримує, уміють ними користуватися. Авраам осягнув Господньої милості через свою вірність. Господь випробовував його віру в той момент, коли сказав йому принести свого єдинородного сина Ісаака в жертву. Чесно і в покорі, як вірний син і слуга, Авраам бажав виконати цей наказ. Так і Іоан Ліствичник, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо, хоч правильно навчав, проте був змушений накласти на себе цілковиту мовчанку, щоб зберегти мир у громаді.

Читати далі

3-я неділя Великого посту ХРЕСТОПОКЛОННА

Вдумаймося і збагнімо слова сьогоднішнього Богослужіння: «Покажи, Добросердний, колишні свої для нас милості, щоб направду зрозуміли ми, що ти - Бог наш!» Вислів «...щоб направду зрозуміли ми, що ти - Бог наш!» яскраво свідчить, що йдеться тут про зрозуміння Бога, який створив нас вільними, свободолюбними істотами, йдеться про Того, хто «виснажив самого себе аж до розп’яття», щоб визволити від пристрастей кожного з нас, котрі цього бажають.

Бог, хрест, людина - три істини, над якими Церква закликає нас задуматися.

Почнемо від людини. Вона обмежена, має різні проблеми: одні приходять ззовні, а інші кожен творить собі сам. Найбільше нас тривожать проблеми психологічного характеру, які, фактично, є проблемами душі. І ми хочемо їх позбутися, не почуваємося добре - не тільки проти інших, а й проти себе. Не можемо знайти собі відповідного місця в суспільстві, палаємо бажанням показати свою індивідуальність.

Читати далі

Сторінки.: 1234567891011121314151617181920212223242526272829303132333435363738