Свято, яке зібрало нас сьогодні на спільну молитву, називається Днем Святої Тройці. В цей день дві тисячі років тому на учнів Христових, святих апостолів, зійшла благодать Святого Духа. Цю подію описує апостол Лука у Книзі “Діяння святих апостолів” (Діян. 2), вказуючи, що на вибраних учнів та Пресвяту Богородицю, які перебували у будинку, де Спаситель напередодні страждання та розп’яття звершив Тайну вечерю, зійшов Дух Святий. Благодать Божа, через яку ми спасаємося, зцілюємося від гріха і отримуємо можливість для життя вічного з Богом.

В родительські дні завжди можна побачити безліч людей, які йдуть на кладовища, щоб вшанувати пам'ять своїх померлих родичів, прибрати на могилках. Але також дуже важливо в цей день прийти в храм Божий на початок Божественної літургії, подати записку з іменами покійних і помолитися за їх упокоєння, або хоча б поставити свічку. Записки можна віддавати відразу в кілька храмів, оскільки, чим більше буде підноситися молитов, тим краще це для наших близьких. Саме молитви наші за покійних є головною і неоціненною допомогою для тих, хто відійшов у інший світ.

У ці дні багато з нас зайняті своїми садами, і тому, на жаль, не всі знаходять час прийти в храм помолитися саме в день родительської суботи. Але це можна зробити і напередодні, в п'ятницю - подати записку, щоб за наших близьких міг помолитися священик. За цим вечірнім Богослужінням також слідує панахида за покійних. А також добре, якщо ми будемо молитися про них кожен день на домашній молитві.

Сьогодні ми згадуємо Перший Вселенський Собор і отців Церкви, які зібралися на цьому Соборі. Чому нам треба згадувати про ці події давно минулих літ? Адже Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже 17-ть століть тому. Але він є для нас важливий тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, що є осередком нашого спасіння - Божество Господа нашого Ісуса Христа.

У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, і з людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Олександрійського. Він доводив про те, що хоть Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна із створених Вищим Богом великих істот.

Назва свята відображає суть події - це Вознесіння на Небо Господа нашого Ісуса Христа, завершення Його земного служіння. Ця подія відзначається завжди в 40-й день після Великодня, у четвер 6-го тижня після Пасхи.

Число 40 - не випадкове. У всій Священній історії це був час закінчення великих подвигів. За законом Мойсея у 40-й день немовлята повинні були приноситися батьками в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння, як би після нового народження, Ісус Христос повинен був увійти в небесний храм Свого Отця, як Спаситель людства.

Православна Церква згадує цього дня євангельські події пов'язані з останнім моментом перебування Христа на землі після Його світлого Воскресіння.

У 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда розграбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд вирушив до Мир Лікійських з наміром зламати гробницю святителя Миколая. Але замість неї він зламав іншу, що стояла поряд з гробницею Святителя. Ледве святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті уособлювали собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. Євреї бачили в них напівпоган і ворогували з ними, і навіть відмовили їм брати участь у побудові Єрусалимського Храму.