.jpg)
.jpg)
Перенесення мощей Святителя Миколая з Мір Лікійських у м. Барі
22 травня майже весь християнський світ святкує пам'ять перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця. Події, які передували становленню свята є досить сумними.
В XI столітті грецька (візантійська) імперія переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг.
Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антіохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці м. Барі випередили венеціанців і першими прибули в Міри. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті - все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з'явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.
В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців м. Барі; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп - 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв'язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. Юнак Матфей у нетерпінні розбив кришку і італійці побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Вони звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.
Мощі завернули у верхній одяг і перенесли їх на корабель. Звільнені ченці повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно...
8 травня кораблі прибули в Барі, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 (22) травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім'я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не було прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам'яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.
На Русі святкування пам'яті перенесення мощів святителя Миколая з Мір Лікійських у місто Барі 9 (22) травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства.
Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого ми бачимо коли читаємо його життєпис. Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – можливість ходити, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – теплий заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає.
23-тя Неділя після П'ятидесятниці
«Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах.» Лк.8 27
Євангелист Лука підкреслює, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові має бісів віддавна. Недаремно на це звертає нашу увагу апостол Лука, бо будь-яку хворобу є важко вилікувати, а особливо коли вона давно, тим більше коли мова йде про тривалу духовну неміч. Зовнішній вигляд біснуватого показує, те що він не соромився своєї наготи. У даному випадку бачимо, що безсоромність цього чоловіка є керована. Домінуючим над його внутрішнім голосом відчувається вплив сил тьми. Можливо його поведінка сьогодні психіатрами розцінювалась як одна з недуг психіатрії, та психічно хворим не можемо його назвати, бо після вигнання бісів, він одягнений сів в ногах Спасителя та слухав Його слово.
8 листопада пам’ять великомученика Димитрія Солунського
Святий великомученик Димитрій народився у сім'ї римського проконсула міста Солунь (нині Салоніки в Греції) у III ст. На той час більшість мешканців міста були язичниками, але чимала християнська громада, заснована апостолом Павлом, існувала вже триста років. До таємних сповідників християнської віри належала і родина Димитрія. Коли хлопець подорослішав, батьки показали йому чудові ікони Христа й Богородиці.
Тоді Димитрій дізнався, що поганські боги – то омана, а насправді існує лише Всемогутній Бог. День у день юнак ревно молився й уважно слухав євангельські розповіді. Невдовзі батько Димитрія відійшов до Бога, а юнакові довелося заступити його місце. За наказом імператора, молодий правитель мав виявити й ув'язнити солунських християн. Проте Димитрій цього не зробив, а відверто оголосив, що вірить у єдиного Істинного Бога, і почав навертати язичників.
Неділя 21-ша після П’ятидесятниці. Притча про сіяча.
Вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. 6 А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. 7 А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. 8 Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! 9 Учні ж Його запитали в Нього: що означає притча ця? 10 Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. 11 Ось що означає притча ця. Зерно – це слово Боже. 12 А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись.
14 жовтня – Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
«Діва днесь предстоїть у церкві, і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками торжествують, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога» – це дивне явлення Божої Матері сталося в середині X ст в Константинополі, у Влахернській церкві, де зберігалась риза Богоматері, Її головний покров (мафорій) і частина пояса, перенесені з Палестини в V ст.
У Воскресний день, 14 жовтня, під час всенічної відправи храм був переповнений богомольцями, святий Андрій, Христа ради юродивий, о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив Пресвяту Богородицю, що йшла по повітрі. Матір Божа була осяяна небесним сяйвом в оточенні Ангелів і сонму святих.
Розклад богослужінь
Збір коштів 
