Сьогоднішня подія зцілення Христом розслабленого нерозривно пов'язує нас із минулим недільним євангельським читанням, коли Христос, перебуваючи у Гадаринській країні, не зустрів віри серед людей цієї місцевості, повертається до «свого міста». Святитель Іоан Золотоустий тлумачить це місце Священного Писання, вказуючи, що «своїм містом» називається тут Капернаум. І продовжуючи цю думку, він розповідає про три міста, які нерозривно пов'язані із Спасителем: бо Христос народився у Вифлеємі, зростав у Назареті, а повертався після кожної із своїх проповідей до Капернауму. 

Спаситель перебуваючи у цьому місті, де його зустрічають не десятки, а сотні людей, проповідував у маленькій домівці. Та силу проповіді, яку ніс Спаситель, не змогли стримати ані стіни, ані стеля, яку розібрали друзі розслабленого. Євангелист оповідає, що до Христа, який перебував у будинку, принесли розслабленого і, розібравши стелю, поклали його до ніг Спасителя. Ця людина вже багато років була паралізована і лежала прикутою до ліжка. Кожен з нас хоч раз у своєму житті бачив паралізовану людину, яка своїм тілом є немічною, проте говорить душею і показує це через свої очі, які  духовно «горять»,  хоча фізично згасають.  Христос побачивши «віру їхню» говорить: «дерзай, чадо, прощаються тобі гріхи твої» (Мф. 9.2). 

Апостол Петро був братом «найближчого» нам – нащадкам русичів – апостола Андрія Первозванного. Андрій і привів брата до Христа, але тоді його ще звали Симоном. Ім'я Петро він отримав від Самого Ісуса, коли першим з апостолів назвав його Христом (тобто Месією). За твердість віри Господь і назвав його Петром, тобто каменем, на якому Він збудує Церкву Свою.

Так, в страсі Петро тричі відрікся від Господа. Але після Свого воскресіння Той знов відновив його в апостольській гідності, триразово, по числу зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх. Можливо, на прикладі Петра нам було показано, що навіть Камінь Віри не може бути на цьому світі безгрішним. І якщо ним не був Петро – перший єпископ Риму, то як же такими можуть називатися його наступники, затверджуючи догмат про безгрішність Папи римського? За Переданням, апостол Петро кожен ранок при звуках співу півня згадував свою легкодухість і ридав кривавими сльозами.

Саме про нього Господь сказав, «що серед усіх народжених не поставало більшого пророка, ніж він».

Іван Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці. Коли його батьки були в похилому віці й уже не сподівалися на потомство, він був посланий Богом, аби приготувати Ізраїль до приходу Месії. По материнській лінії Іван Хреститель є родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа.

Як оповідає Євангеліст Лука, архангел Гавриїл, з'явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в того сина. І ось у благочестивого подружжя, до старості позбавленого дітей, нарешті народжується син, якого вони випросили в Бога.

Господь наш Ісус Христос народився у часи, коли тогочасні народи Середземномор’я, а це вся Західна та частина Східної Європи, Північна Африка, Мала Азія та Близький Схід були під владою могутньої Римської імперії. Це була дуже своєрідна держава, бо вона проіснувала майже тисячу років, утримуючи в поневоленні численні народи, які відрізнялися своєю культурою, побутовим життям і релігійними переконаннями. І щоб змусити підкорені народи не бунтувати проти імперії, римляни створили свою політичну ідеологію, викладену в законах імперії – «римському праві» та літературі.

За римським правом кожен народ мав право вільно сповідувати свою віру, національні традиції та мову, але при цьому виконувати римський закон і визнавати імператора богом на землі. Через літературу римська влада переконувала, що підкорені народи приведені богом в імперію, щоб їх просвітити, вивести зі стану рабства, тобто варварства, до кращого цивілізованого життя. І тогочасне людство вірило в це, бо якщо їх переміг інший народ, у даному випадку римський, тоді бог римлян сильніший, а це значить, що боги підкорених народів служать римській релігії. Тому римський імператор є богом на землі, а імперія Римська - священною, державі треба коритися не тільки політично, але і релігійно.