Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам'яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Первосвященики і фарисеї знали, що Ісус Христос пророкував про своє воскресіння, але не вірячи цьому пророцтву і побоюючись, щоб апостоли не викрали тіла Ісуса Христа і не сказали народові: воскрес із мертвих, - в Суботу випросили у Пілата військову варту, приставили до гробу і сам гріб запечатали (Мф. 27, 57-66; Ін. 19, 39-42) і тим надали істині нове підтвердження.

Господь Ісус Христос є не лише Спаситель і Викупитель людства, Він є також і наш Учитель. Кожне Його слово несе у собі печать вічності, оновлює, дає життя кожному, хто не залишається глухим по відношенню до нього. В цьому розумінні Голгофа стала тою найвищою учительною кафедрою, з якої Господь дає нам останій урок перед Своєю смертю і Воскресінням. Його слова, виголошені на Хресті, це свого роду останній заповіт для всіх, хто вважає себе послідовником Божественного Учителя. І перші слова, виголошені розіп’ятим Спасителем, були навіть не словами, а молитвою про прощення:«Отче, прости їм, бо не відають, що чинять»(Лк.23,34).    

Ніколи до Христа в історії людства ще не звучали подібні слова. Навпаки, коли карали злочинців смертю, останні частіше всього молились до своїх богів із закликом  про помсту. Спаситель же просить в Отця милості для Своїх розпинателів. Під час Свого земного життя Христос багато повчав і заповідав. Але із усіх Своїх повчань для виголошення на Хресті Він зупиняється саме на заповіді про прощення.

Цей тиждень особливо шанується Церквою. «Всі дні, - йдеться в Синаксарі, - перевершує Свята і Велика Чотиридесятниця, але більше Святої Чотиридесятниці Свята і Велика седмиця (страсна), і більше самої Великої седмиці ця Велика і Свята субота. Називається ця седмиця великою не тому, що її дні або години більші (інших), але тому, що в цю седмицю здійснилися великі і надприродні чудеса і надзвичайні діла нашого Спасителя ... »

За свідченням святителя Іоанна Золотоустого перші християни, палаючи бажанням невідступно бути з Господом в останні дні Його життя, у Страсну седмицю підсилювали моління і збільшували звичайні подвиги посту. Вони, наслідуючи Господа, Який одного разу зазнав з любові до занепалого людства безприкладні страждання, намагалися бути добрими і поблажливими до немочі братій своїх і більше творити справи милосердя, вважаючи непристойним вимовляти засудження в дні нашого виправдання кров'ю Непорочного Агнця, припиняли в ці дні всі тяжби, суди, спори, покарання і навіть звільняли на цей час від ланцюгів в'язнів в темницях, винних не в кримінальних злочинах.

Сердечно вітаю всіх вас зі святом Входу Господнього в Єрусалим та початком Страсної седмиці!

Сьогодні ми вшановуємо біблійну подію, про яку провістив пророк Захарія за п’ять століть до Різдва Христового, і слова ці ми чуємо в Євангельському читанні: «Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але, коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому» (Ін. 12: 14 – 16).

«Дочко Сионська»! Так у біблійній мові, у словах пророків часто називається Єрусалим. Господь Ісус Христос урочисто входить у святе місто під радісні вигуки народу, входить як Цар, але не у спосіб, звичний для царів. Адже навіть нам, хто живе у ХХІ столітті, відомо, що хоча віслюк і був твариною, на якій пересувалися, але такий спосіб подорожі ніколи не вважався почесним, тим більше – достойним царів. Однак Спаситель обирає саме осля, щоби в’їхати на ньому до Єрусалима, щоби вступити до столиці не як звичайний цар земний, але як Той, чиє Царство «не від світу цього» (Ін. 18: 36), не як гордовитий володар, але Той, Хто «лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11: 29).