Проповідь в неділю про блудного сина

Сьогоднішня неділя знову наближає нас і підготовлює до проходження подвигу Великого посту. Називається вона неділею про блудного сина (Лк. 15, 11 – 32). Свята Матір Церква закликає всіх до покаяння, нагадуючи, що за умови істинного смирення і покаяння з боку людини-грішника, Господь, як люблячий Батько відкриває для нас обійми Свого милосердя і прощає найтяжчі гріхи. Приклад такого безмежного Божого милосердя ми можемо побачити в сьогоднішньому Євангельському читанні, що пропонується для нашої уваги під час Божественної літургії.

Господь Ісус Христос дуже часто, викладав Своє спасительне вчення розповідаючи притчі – повчальні розповіді, у яких на життєвих прикладах, порівняннях та алегоріях для слухачів вказувався шлях до вічного життя. Сьогодні, ми з вами, улюблені, вислухали одну із таких розповідей Божественного Вчителя.

Отже, у одного чоловіка було два сини: під образом чоловіка в цій притчі мається на увазі Бог. В образі двох синів показуються грішники і уявні праведники – книжники та фарисеї.

Молодший син, який очевидно досяг вже повноліття, але, звичайно, ще недосвідчений і легковажний, просить виділити йому належну частину батьківського майна. Треба зазначити, що за законом Мойсеєвим (Втор. 21:17), він мав отримати третю частину, а старший брат отримував дві третини.

Після отримання великої спадщини в молодшого сина стало бажання жити на волі, за своєю волею, як бажала його розбещена, обтяжена гріхами душа. І ось він пішов в далеку країну, де розтратив отримані статки, живучи блудно, безумно, в гульбищах з розпусними жінками. Так само і людина, наділена від Бога даруваннями духовними і тілесними, відчувши потяг до гріха, перестає перейматися Божественним законом, відкидає життя по волі Божій, віддається беззаконню, і духовно гине, дбаючи лише про своє охоплене багатьма пристрастями і похотями тіло, забуваючи про безсмертну душу, марнує всі ті дари, якими наділив її Бог.

Дуже часто Бог посилає грішникові, який віддаляється у своєму гріховному житті, від Небесного Отця, ніби у якусь невідому, далеку країну, випробовування, хвороби і страждання, щоб змусити його схаменутися. Ці зовнішні лиха є одночасно і покаранням Божим і закликом до покаяння, яке, як навчає преподобний Єфрем Сирін є деревом життя, тому що воскрешає багатьох померлих у гріхах… Коли не було б покаяння, то вже давно загинув би рід людський.

І коли цей молодий чоловік впав у безодню гріха і тоді для його душі «настав великий голод» і він втративши благодать Небесного Отця, тобто розтративши все багатство чеснот, якими як дорогоцінним камінням прикрасив його Люблячий Батько – Творець Неба і землі, він почав ревно служити бісам різноманітними утіхами звеселяючи своє тіло і забуваючи про душу.

Святі отці навчають нас, що кожен грішник, коли прив'язується до якого-небудь предмету, через який задовольняє свою гріховну пристрасть, нерідко доводить себе до самого принизливого стану. Починає «пасти свиней», тобто наче раб служить страстям і похотям, які навіюються духами злоби піднебесної і полонять душу.

Христос невипадково вказав на те, що цей нещасний став свинопасом, адже пасти свиней було найпринизливішим для справжнього іудея заняттям, бо закон Мойсеїв зневажав свиней, як нечистих тварин. Цим Спаситель показує вкрай тяжкий стан цього грішника, оскільки йому навіть ріжків, якими годують свиней, ніхто не давав. І цей блудний син опам’ятався, усвідомив свій плачевний стан і ніби прокинувся від гріховного сну. Подібно до хворого, який одужуючи після тяжкої хвороби, що супроводжується втратою свідомості, приходить до тями і в нього прокидається совість. Отямившись він побачив і зрозумів всю тяжкість свого стану, і почав шукати засіб, щоб вийти з нього. Він міркував: «встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15: 18 – 19). В цих словах ми бачимо вираз глибокого смирення і свідомості своєї негідності, якими завжди супроводжується щире покаяння грішника і вираз глибокої любові до отчого дому і згоду хоча б на найважчих умовах бути прийнятим до батьківських осель. Святитель Іоан Золотоустий говорить, що: «ніколи Бог не відкидає щирого каяття, але навіть якщо б хто дійшов до крайньої порочності, а потім вирішив знову повернутися на шлях чесноти, і того Він приймає, і наближає до Себе, і робить все, щоб привести його до колишнього і навіть кращого стану».

Вся подальша розповідь підкреслює безмежність любові Божої до грішника, що кається, Божественне всепрощення і ту радість, яка буває, за словами Христовими, на небесах навіть за одного грішника, що кається (Лк 15: 7). Учитель покаяння – преподобний Єфрем Сирін говорить: «Покаяння – свято для Бога, бо і Небо закликає веселитись. Ангели радіють, коли покаяння запрошує їх на вечерю».

І, ось ми бачимо як старий Батько, здалеку побачивши Свого заблудлого сина повертається і ще не знаючи нічого про його внутрішній настрій, Сам біжить йому назустріч, обіймає і цілує його, не даючи договорити йому до кінця покаянних слів, наказує взути і одягнути його, замість лахміття, в найкращий одяг і влаштовує на честь його повернення в домі святковий бенкет. Тут Спаситель показує нам, як з невимовної любові до грішника, що кається, Милосердний Господь приймає його покаяння і ущедряє його новими духовними благами і дарами, замість втрачених ним через безліч гріхів.

Коли грішник відпадає від Бога через вчинення гріхів, то стає подібним до мертвого, адже відходить від Господа – джерела життя, від єдності з Яким залежить справжнє життя людини. Тому навернення грішника до Бога показується, як воскресіння з мертвих. «Був мертвий і ожив» говорить люблячий Батько про повернення блудного сина в розмові з старший братом, що гнівається на Нього за виявлене милосердя до молодшого брата.

Милосердний Батько простив Свого блудного сина, і заколов тельця вгодованого і влаштував бенкет. Теля вгодоване і бенкет – це теж знайомі нам з Євангелія образи. Під телям розуміється Євхаристія; це образ Христа, Який у жертву принесений за наші гріхи, і від споживання Його Тіла ми отримуємо благодать Божу; а бенкет – це є Божественна літургія, Таємна вечеря в Царстві Небесному, яку ми звершуємо.

Образ старшого сина є живим прикладом книжників і фарисеїв, гордих, показних суворих виконавців закону, але в душі холодних і безсердечних в ставленні до своїх братів, що вихвалися виконанням волі Божої, дотриманням закону Мойсеєвого, але які не хотіли мати спілкування з розкаяними митарями і грішниками. Так само, Як старший брат «розгнівався і не схотів уві¬йти», так ці уявні точні виконавці закону, фарисеї, гнівалися на Господа Ісуса Христа за те, що Він вступає в близьке спілкування з грішниками, митарями і блудницями. Ми бачимо, як замість співчуття брату і батькові, старший брат починає виставляти свої заслуги, брата, навіть не бажає називати «братом», а з презирством каже: «цей син твій» (Лк 15: 30). Цю притчу можна віднести і до кожного з нас, адже дуже часто, ми не радіємо наверненню колишніх великих грішників, а так само, як старший син осуджуємо їх, не бажаємо разом з Отцем Небесним порадіти разом з усіма Силами Небесними за їхнє навернення. Але, великий учитель Церкви святитель Іоан Золотоустий навчає нас: «Хто, бачачи мертвого воскреслим, не зрадіє, і хто, знайшовши те, що втратив, не буде торжествувати». Тож, підімо і ми, звеселімось і зрадіймо з ангелами і обіймімо навернених братів і сестер своїх разом з Давидом заспіваймо цю духовну пісню, властиву для справжнього торжества: «Блаженні, кому прощено беззаконня і чиї гріхи покрито. Блажен муж, якому Господь не поставить у провину гріха і в устах якого нема лукавства» (Пс. 31: 1-2).

В словах люблячого Батька: «Ти завжди зі мною і все моє – твоє» Спаситель вказує на те, що фарисеї, в руках яких закон, завжди могли мати доступ до Бога і духовних благ, але не могли заслужити благовоління Отця Небесного при такому перекрученому і жорстокому духовно-моральному настрої. Тому, не уподібнюймося фарисеям, не осуджуймо інших, а пам’ятаймо в своєму житті, що найбільшою, найважливішою є заповідь любові, без виконання якої все наше духовне життя буде лише формальністю.

Саме через Свою невимовну любов Бог прийшов у світ і спас нас від прокляття гріха і смерті. Тож, «скористаймося спасительним лікуванням покаяння, або краще сказати, отримаймо від Бога, покаяння, яке лікує нас тому що не ми приносимо Йому покаяння, а Він дарував його нам» – говорить великий Золотоустий.

Пам’ятаймо, що Господь, як Люблячий Батько, готовий знову і знову нас омивати, очищати і підносити на ту висоту, з якої ми щоразу падаємо після того, як єднаємося з Ним. Яку б свиню ми не випасали в своєму серці, яка б пристрасть в нас не жила, її можливо перемогти за Божою поміччю. А привернути її можна лише усвідомленням свого гріха, визнанням перед Богом своїх помилок, визнанням перед Ним свого нечистого життя, покаянням і наверненням.

Тому взиваймо до Милосердного Отця Небесного: «Господи, не позбав нас небесних Твоїх благ. Господи, визволи нас від вічних мук, словом чи ділом згрішили ми, прости нам, ми як люди згрішили, Ти ж, як Бог Щедрий помилуй нас». Амінь.

Джерело: http://rivne-cerkva.rv.ua/news/3539-propovid-v-nediliu-pro-bludnoho-syna.html