Субота шостої седмиці Великого Посту - субота Лазаря, в цей день Православною Церквою згадується чудо воскресіння Христом праведного Лазаря. 
Про праведного Лазаря, а особливо про його воскресіння описується в Євангелії від Іоана Богослова.  Святий Лазар, брат Марфи і Марії, жив у селищі Вифанія, недалеко від Єрусалима. Лазар був єврей і фарисей, син Симеона фарисея (Мф. 26, 6).  Під час Свого земного життя Господь часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом, а коли Лазар помер і вже чотири дні пролежав у гробі, почувши про його смерть, Христос заплакав. Але Христос велів забрати камінь від печери, в якій поховали праведника, і промовив: «Лазар! Вийди!». І Лазар, вже будучи чотири дні у гробі, воскрес. Господь воскресив його з мертвих. Багато юдеїв, почувши про це, приходили до Віфанії і, впевнившись у дійсності цього найбільшого чуда, ставали послідовниками Христа. За це первосвященики хотіли вбити Лазаря. Праведний Лазар згадується у Святому Євангелії ще один раз: коли за 6 днів до Великодня Господь знову прийшов до Вифанії, там був і воскреслий Лазар.

З кожним днем ми наближаємося до Великодня, і заклики до навернення нашого життя стають усе виразніші, бо стосують­ся до віруючих, до нас, які начебто вже є християнами й теоре­тично мали б знати дорогу до спасіння і вічного життя.

Апостол Павло дає нам дуже сильний поштовх, коли каже, що все ж є відмінність між кров’ю, пролитою Ісусом Христом, і кров’ю різних звірів, принесених у жертву за якусь мету. Це для нас є важливим нагадуванням для того, щоб, переосмислюючи що­денні наші дії, побачити, чи справді ми більше уповаємо на Бо­жу силу чи на людську у вирішенні буденних справ. Чи молитва під того терпить і стає для нас тягарем чи, натомість, вона є мо­тором наших зусиль для покращення нашого стану, стану на­ших близьких і цілого людства?

Для того, щоб увійти в цей радикалізм, у вибір між смертю і життям, що його нам приносить розп’ятий Ісус, Євангеліст Марко, як приклад, подає самого Христа, щоб ми, наслідуючи Його, ставали справжньою живою іконою. Для того нам пока­зано апостолів, які не завжди є ідеальними: сваряться за власні інтереси, які ставлять вище від громадських і церковних, і лише  згодом дозрівають у вірі, ідуть у світ проповідувати Євангеліє, витримують нелюдські знущання і майже всі гинуть як муче­ники Христа ради. Також Церква нам показує Марію Єгипет­ську - як досконалий образ співачки з Олександрії, грішниці, яка навернулася до Господа і задля Нього з любов’ю переносила і сорокалітнє покаянне життя в пустелі.

У сьогоднішньому Апостолі чуємо про правдиве поняття Церкви, про те, як мають виглядати наші парафії, щоб стати «якорями душі» у наших щоденних турботах.

Читання можна розділити на дві частини. Спочатку Церква подає приклад двох осіб, які стали послідовниками Господа згідно із власним людським покликанням, зокрема Авраама і Іоана Ліствичника. Потім наша увага звернена на потребу спільнотної єдності і молитовного мирного духу, щоб могти осягнути перемогу у Христі. Перший етап потрібний для довершення другого.

Звісно, Бог дає небесні дарування всім, хто їх просить, але не всі, хто їх отримує, уміють ними користуватися. Авраам осягнув Господньої милості через свою вірність. Господь випробовував його віру в той момент, коли сказав йому принести свого єдинородного сина Ісаака в жертву. Чесно і в покорі, як вірний син і слуга, Авраам бажав виконати цей наказ. Так і Іоан Ліствичник, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо, хоч правильно навчав, проте був змушений накласти на себе цілковиту мовчанку, щоб зберегти мир у громаді.

Вдумаймося і збагнімо слова сьогоднішнього Богослужіння: «Покажи, Добросердний, колишні свої для нас милості, щоб направду зрозуміли ми, що ти - Бог наш!» Вислів «...щоб направду зрозуміли ми, що ти - Бог наш!» яскраво свідчить, що йдеться тут про зрозуміння Бога, який створив нас вільними, свободолюбними істотами, йдеться про Того, хто «виснажив самого себе аж до розп’яття», щоб визволити від пристрастей кожного з нас, котрі цього бажають.

Бог, хрест, людина - три істини, над якими Церква закликає нас задуматися.

Почнемо від людини. Вона обмежена, має різні проблеми: одні приходять ззовні, а інші кожен творить собі сам. Найбільше нас тривожать проблеми психологічного характеру, які, фактично, є проблемами душі. І ми хочемо їх позбутися, не почуваємося добре - не тільки проти інших, а й проти себе. Не можемо знайти собі відповідного місця в суспільстві, палаємо бажанням показати свою індивідуальність.