Сьогоднішня Євангельська притча про таланти належить до тих останніх наук, які Ісус Христос проголосив своїм апостолам у день перед своїм ув’язненням в Оливному городі.

Роздумуючи над притчею про таланти, не важко здогадатися, що цим багатим царем є ніхто інший, як сам Христос. І саме Йому належиться Царство, з якого Він прийшов. Після своєї смерті, повертаючись до Отця, Господь роздав кожному з нас відповідно до наших здібностей, свої Божі ласки, а коли прийде вдруге, то зажадає рахунку і запитає, як ми використали Божі дари-таланти.

Воздвиження Чесного Хреста Господнього – велике християнське двонадесяте свято, яке відзначається 27 вересня. Воно належить до дуже старовинних свят, але і історія знайдення св. Господнього Хреста, та історія встановлення свята покриті серпанком різноманітних легенд, а тому нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов'язані. Один з імператорів–Андріан–віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера.

Про мученицьку смерть Івана Предтечі детально розповідається в Євангелії від Марка (6, 14-30). Іван Хреститель осуджував царя Ірода за те, що той жив із дружиною свого рідного брата – Іродіадою. Відтак жінка захотіла помститися Іванові і таким чином приховати свій ганебний вчинок. Одного разу, коли Ірод святкував свій день народження, для нього танцювала танець донька Іродіади – Соломея. Цей танець дуже сподобався Іродові і він пообіцяв дівчині, що виконає будь-яке її бажання. Дівчина, за намовою матері, попросила відсікти Іванові Хрестителю голову. Ірод не відмовив, і голова Івана була відтята.

Згідно з переказами, поминати день усікновення голови Предтечі Господнього Івана почали ще його учні. Але традиція празника та його поширення остаточно сформувалися в V ст. Зокрема це свято згадується у вірменському перекладі Лекціонарію, який відображає практику єрусалимського богослужіння в V ст.

Скільки разів ми вже чули цю євангельську розповідь. Знаємо питання цього багатого юнака і відома нам відповіді Ісуса Христа - Господні заповіді, ось, що головне і вкрай необхідне для осягнення спасіння. Це ще не все, юнак відчуває якесь незадоволення власним життям. Через це і приходить до Ісуса:"Учителю, що маю ще робити?" Але відповідь перевищує його можливості. Він не в змозі переступити межу дійсності свого існування, відмовитися від усього, що було пов'язане з його життям - роздати добро бідним і йти слідом за Христом.