.jpg)
.jpg)
Свято Похвали Пресвятої Богородиці (субота Акафіста)
13 квітня 2019 року, в суботу п’ятого тижня Великого посту, Похвали Пресвятої Богородиці, до Свято-Миколаївської церкви Острога прибули священики Острозького благочиння, щоб співслужити разом з настоятелем прот. Юрієм Лукашиком та здійснити таїнство сповіді та причастя. Сповідь прийняв духівник благочиння протоієрей Володимир Шевчук.
Наприкінці Богослужіння прот. Володимир Шевчук звернувся до парафіян: «…Матір Божа піклується про нас, про весь християнський рід, любить всіх, хто прибігає до Неї з надією на її допомогу. Ми, християни, повинні завжди шанувати і прославляти Богородицю і завжди дякувати їй за великі щедроти і милість, які Вона подає всім нам і всьому роду людському. Особливо ми повинні дякувати за те, що у нас є можливість сьогодні підносити свої молитви до Богородиці і її Сина,нашого Спасителя. У нинішній день взиваймо до Неї: “ Непереможній Воєводі — переможнії ми, звільнившись од бід, вдячні пісні возносимо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу непереможну, від усяких бід визволи нас, що до Тебе взиваємо: Радуйся, Невісто Неневісная.”»
Священиками було урочисто виголошено молебний спів акафісту або подячної похвали Пресвятої Богородиці.
Завершивши службу Божу, протоієрей Юрій Лукашик привітав духовенство із очищенням та прийняттям святого Тіла і Крові Господнього та подякував священикам Острозького благочиння за співслужіння.
ostroh-cerkva.rv.ua
5-a неділя Великого посту
МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ
ЧАША НАШОГО ЖИТТЯ
З кожним днем ми наближаємося до Великодня, і заклики до навернення нашого життя стають усе виразніші, бо стосуються до віруючих, до нас, які начебто вже є християнами й теоретично мали б знати дорогу до спасіння і вічного життя.
Апостол Павло дає нам дуже сильний поштовх, коли каже, що все ж є відмінність між кров’ю, пролитою Ісусом Христом, і кров’ю різних звірів, принесених у жертву за якусь мету. Це для нас є важливим нагадуванням для того, щоб, переосмислюючи щоденні наші дії, побачити, чи справді ми більше уповаємо на Божу силу чи на людську у вирішенні буденних справ. Чи молитва під того терпить і стає для нас тягарем чи, натомість, вона є мотором наших зусиль для покращення нашого стану, стану наших близьких і цілого людства?
Для того, щоб увійти в цей радикалізм, у вибір між смертю і життям, що його нам приносить розп’ятий Ісус, Євангеліст Марко, як приклад, подає самого Христа, щоб ми, наслідуючи Його, ставали справжньою живою іконою. Для того нам показано апостолів, які не завжди є ідеальними: сваряться за власні інтереси, які ставлять вище від громадських і церковних, і лише згодом дозрівають у вірі, ідуть у світ проповідувати Євангеліє, витримують нелюдські знущання і майже всі гинуть як мученики Христа ради. Також Церква нам показує Марію Єгипетську - як досконалий образ співачки з Олександрії, грішниці, яка навернулася до Господа і задля Нього з любов’ю переносила і сорокалітнє покаянне життя в пустелі.
Апостоли і Марія Єгипетська мають для нас послужити і живими іконами Ісуса Христа, які, змінивши своє життя, зрозуміли Його і прирівнялися до Його ідеалу. Щоб уподібнитися до Нього, вони проходять через розп’яття і воскресіння, через відкуплення і причастя.
Щоб ми зрозуміли цю складну істину, Господь говорить нам про чашу. Чашу його крові, чашу наших гріхів, чашу спасіння, чашу, наповнену Святим Духом. Бо й справді Ісус, як досконала ікона Отця, має випити чашу наших гріхів, чашу гіркоти. Він має зазнати смерті для воскресіння людей. Випивши й обмивши цю чашу, Він наповнює її Святим Духом, який є нашою надією і силою для вічного життя в Бозі. Усе це відбувається на Голгофі, на хресті.
Христос вмирає на хресті, і ми є учасниками хреста. Оскільки чаша наповнена Духом, то ми в таємничий спосіб прилучаємося до неї на Божественній Літургії під час Євхаристії, стаючи причасниками Тіла і Крові, тобто живого Бога.
Ісус вчить нас про це через терпеливе повчання, що його Він дає посвареним апостолам на тлі прохання Якова та Йоана, синів Заведея, які хотіли мати привілейовані місця в його земнім царстві. Наша чаша - наслідувати Христа у його відданості Отцеві для добра цілої людської спільноти. Людина може жити щасливо й розквітати душевно, тільки віддавши пріоритет своєму ближньому в молитві і на ділі. Це є нашою чашею. Це є нашою кров’ю. Це є хрещення, якого від нас вимагає Ісус. Він вимагає це від тих, які належать до числа Його учнів. Хрещення в Ісусі - це участь у його терпіннях та смерті, що також передбачає воскресіння і наповнення Святим Духом та його благотворною енергією в день П’ятидесятниці.
Єдиний спосіб, щоб людині і спільноті стати на шлях, вказаний Господом, - це наслідувати самого Господа Бога. Ісус представляє нам правдиву ікону Отця. Так, як Він зумів поставити особу Отця в центрі свого життя і щоб Отець міг вповні діяти через Нього, так само й нам треба вміти молитися, щоб сказати: не задля моїх заслуг, але Христа ради живу, працюю і сподіваюся. А щоб до того дійти, треба хотіти пити чашу і хреститися. Якщо ми захочемо бути добрими і справді співчувати й допомагати іншим людям, Христос у цьому нам обов’язково допоможе. Тоді ми зможемо бути благословенням для інших людей.
Якщо будемо покутувати за наші гріхи й робити діла милосердя для ближнього, як вчив нас Господь, тоді будемо і виявляти віру в Бога Отця. Якщо будемо молитися і приходити до церкви, щоб брати участь у Божественній Літургії, тоді будемо учнями, яких Ісус збирає на Тайну вечерю, щоб дати їм своє Тіло і свою Кров. Якщо будемо робити все, що Він нам заповідав, будемо певні, що йдемо дорогою життя.
За матеріалами книги о. Михайла Димида "Роздуми над недільними читаннями Святого Письма: Від неділі Православ'я до П'ятидесятниці".
Проповідь на 24-ту неділю по П'ятидесятниці
Один священик протягом довгих років молив Господа, щоб Він послав йому доброго духовного провідника, який вказав би найкоротшу та найвпевненішу дорогу до твердої віри, до Божої любові - до святості. І ось одного дня той священик у душі почув дивний голос, який кликав його до Храму. Якісь душевні відчуття підказували, що саме сьогодні Господь сповнить його довготривалу молитву і саме через це у нього виник потяг піти до Храму. Прийшовши, перед дверима Церкви він побачив убогу, босу й обідрану людину.
Архієпископ Іларіон очолив святкове богослужіння з нагоди 10-ліття студентсько-викладацького храму Національного університету «Острозька академія»
30 жовтня 2015 року архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон здійснив архіпастирський візит у своє друге кафедральне місто Острог, де на запрошення протоієрея Василія Жуковського очолив Божественну літургію у студентсько-викладацькому храмі на честь преподобного Федора Острозького.
Саме в цей день минуло 10-ліття з часу відновлення та освячення Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом студентсько-викладацького храму Національного університету «Острозька академія».
27 жовтня православні християни згадують преподобну Параскеву Сербську
Преподобна Параскева народилась у Сербії в селищі Єпіват у благочестивій болгарській сім’ї. З дитинства любила ходити у храм Божий і роздавати милостиню. Після смерті батьків вона продала своє майно, а виручені кошти роздала бідним. Потім Параскева відправилася у Царград, де поклонилася святиням. Тут при храмі Покрови Пресвятої Богородиці жила 5 років, де і прийняла монаший постриг. Потім звершила паломництво по Святій Землі і залишилася жити в Йорданській пустелі. Параскева, як і Йоан Хреститель, харчувалася пустельними злаками, перебуваючи в постійній молитві. Перед кончиною святій явився ангел Божий і наказав повернутися в Сербію, аби там відійти до Господа. За два роки до смерті вона повернулася до родинного села і, наче вбога чужинка, провела решту свого життя при місцевій церкві. Коли померла, її поховали на цвинтарі Єпівата.
14 жовтня – Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
«Діва днесь предстоїть у церкві, і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками торжествують, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога» – це дивне явлення Божої Матері сталося в середині X ст в Константинополі, у Влахернській церкві, де зберігалась риза Богоматері, Її головний покров (мафорій) і частина пояса, перенесені з Палестини в V ст.
У Воскресний день, 14 жовтня, під час всенічної відправи храм був переповнений богомольцями, святий Андрій, Христа ради юродивий, о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив Пресвяту Богородицю, що йшла по повітрі. Матір Божа була осяяна небесним сяйвом в оточенні Ангелів і сонму святих. Святий Хреститель Господній Іоанн та святий апостол Іоанн Богослов супроводжували Царицю Небесну. Схиливши коліна, Пресвята Діва почала зі сльозами молитися за християн і довгий час перебувала на молитві, потім, підійшовши до Престолу, продовжувала Свою молитву, закінчивши яку Вона зняла зі Своєї голови покривало і розкрила його над тими, хто молився, захищаючи від Ворогів видимих і невидимих. Пресвята Владичиця сяяла Небесною славою. Святі Андрій та Єпіфаній, що удостоїлись бачити Богоматір, Яка молилася за людей довгий час, дивилися на це славне явлення Покрову Пречистої. У Влахернській церкві збереглася пам’ять про дивне заступництво Богоматері.
Розклад богослужінь
Збір коштів 
