Розклад богослужінь

19 грудня 2017 р. - Вівторок.
Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя.

24 грудня 2017 р. - Неділя.
Неділя 29-та після П'ятидесятниці, праотців. Глас 4. 
Прп. Даниїла, Прп. Никона Сухого, Мч. Миракса, Мчч. Акепсія та Аїфала. Прп. Луки стовпника.
9.00. Літургія. Сповідь. Причастя. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




Збір коштів


agia_varvaraСвята великомучениця Варвара жила і прийняла мученичеську кончину при імператорі Максиміні (305 — 311). Батько її, язичник Діоскор, був багатою і шанованою людиною в місті Іліополі Фінікійському. Рано овдовівши, він усю свою нерозтрачену любов зосередив на єдиній дочці.

Варвара росла неабиякою красунею. Дивуючись незвичайній вроді доньки, Діоскор вирішив продовжити її виховання подалі від сторонніх очей. Для цього він побудував вежу, де, крім Варвари, перебували тільки її вчителі-язичники. З вежі відкривався гарний пейзаж, було видно усю красу довколишньої місцевості. Вдень можна було дивитися на лісисті гори, на швидкоплинні річки, на рівнини, вкриті строкатим килимом квітів; вночі величний хор небесних світил чарував невимовною красою.
Незабаром дівчина стала задавати собі питання про Причину та Творця настільки гармонійного і прекрасного світу. Поступово вона зміцнилася в думці, що бездушні ідоли — творіння рук людських, яким поклоняються її батько і вчителі, не могли настільки мудро і чудово влаштувати довкілля. Бажання пізнати істинного Бога настільки заполонило душу Варвари, що вона вирішила присвятити цьому усе життя і дала обітницю безшлюбності.

Тим часом містом ширилася слава про її красу, багато юнаків стало домагатися руки завидної нареченої, але вона, незважаючи на ласкаві умовляння батька, відмовлялася від шлюбу. Варвара попередила Діоскора, що його наполегливість може закінчитися трагічно і розлучити їх назавжди. Батько вирішив, що характер дочки змінився від замкнутого способу життя. Він дозволив їй виходити з вежі і дав повну свободу у виборі друзів та знайомих. Якось дівчина зустріла в місті своїх ровесниць, юних сповідниць віри Христової, і вони розкрили їй вчення про Творця світу, про Трійцю, про Божественний Логос. Через деякий час Промислом Божим в Іліополь із Олександрії приїхав під виглядом купця священик. Він здійснив над Варварою таїнство Хрещення.
У той час біля будинку Діоскора будувалася розкішна лазня. За наказом господаря робітники мали зробити в ній два вікна на південну сторону. Варвара, скориставшись відсутністю батька, попросила їх зробити третє вікно, як символ Святої Трійці. Над входом до купальні Варвара зобразила хрест, викарбувавши його на камені. На кам’яних сходах лазні залишився слід її ноги, з якого згодом забило джерело прісної води великої цілющої сили, яку Симеон Метафраст порівняв із життєдайною силою струменів Йордану і джерелами Силоамськими.

Коли Діоскор повернувся і обурився, що не було дотримано його плану у будівництві споруди, дочка розповіла йому про пізнаного нею Триєдиного Бога, про рятівну силу Сина Божого і про марність поклоніння ідолам. Діоскор розлютився, оголив меч і хотів вразити її. Дівчина втекла, і він кинувся за нею в погоню. Шлях їм перегородила гора, що вмить розступилася і сховала святу в ущелині. Святій Варварі вдалося сховатися в печері на протилежному схилі гори. Після довгих і безуспішних пошуків дочки Діоскор побачив на горі двох пастухів. Один із них показав йому печеру, де ховалася дівчина. Діоскор жорстоко побив дочку, а потім посадив у в’язницю і довго морив голодом. Правитель міста Іліополя Фінікійського, Мартіан, віддав наказ про тортури Варвари. Дівчину жорстоко катували: її бичували воловими жилами, а рани розтирали волосяницею. Свята великомучениця залишила незламною у вірі. Вночі в темниці вона гаряче молилася Спасителю, і Він з’явився та вилікував її рани. Вражені язичники піддали Варвару новим, ще жорстокішим тортурам. Та набагато тяжчою для неї мукою, ніж опоганена чистота тіла, був біль за батька, який став головним її гонителем і катом. У настановах афонського старця Іосифа Ватопедського є одне спостереження, що дозволяє глибше зрозуміти історію цієї святої і ту страшну метаморфозу, що відбулася із батьківською любов’ю: “Коли немає стриманості і любові духовної, від почуттів народжуються страсті”. Адже батько любив доньку більше за все на світі, піклувався про неї, оберігав, хотів їй достойного майбутнього, але неперехідною межею стало питання віри. Неосвячене істинною любов’ю батьківське почуття Діодора буквально розсипалось під дією страстей і упереджень. Теплота перетворилась у нестримну ненависть, піклування — у владолюбство, ласка — у лють. Її ж почуття, зміцнене вірою і любов’ю до Господа, навпаки, стрімко виросло, зміцніло — аж до висот християнського подвигу, до готовності покласти життя за Того, Хто був утіленням Любові. Під муками Варвара страшилась не болю, а можливості загубити ту провідну зірочку віри, і Господь укріпив її. Молода дівчина проявила у земній битві зі злом стільки ж мужності, скільки загартовані у походах римські легіонери, які приймали християнство і вибирали вірну смерть на противагу участі в язичницьких культах.

У натовпі зівак, які стояли неподалік місця катувань мучениці, була мешканка Іліополя, таємна християнка Іуліанія. Серце її сповнилося співчуттям до добровільного мучеництва красивої і знаної у місті дівчини. Іуліанія вирішила підтримати її і також постраждати за Христа. Вона почала голосно викривати мучителів. Дівчину відразу ж схопили і привели до Варвари. Святих мучениць дуже довго катували: терзали гаками тіло, відрізали груди, оголеними водили по місту зі знущаннями і побоями. Молитвами святої Варвари Господь послав ангела, який осяйними ризами сховав наготу святих мучениць. Тверді сповідниці віри Христової, святі великомучениці Варвара та Іуліанія були обезголовлені. Святу Варвару власноручно стратив її батько, Діоскор. Відплата Божа за Його мучениць не забарилася: Мартіан і Діоскор невдовзі загинули від удару блискавки.
У VI столітті мощі святої великомучениці було перенесено до Константинополя. У XII столітті дочка візантійського імператора Алексія (1081 — 1118), княжна Варвара, взявши шлюб із князем Михайлом Ізяславовичем, перевезла їх до Києва. У Київському Володимирському соборі вони спочивають і тепер.

Святій великомучениці Варварі моляться, щоб не померти від наглої смерті, без Сповіді та Святого Причастя, просять уберегти від тяжких хвороб і скоропостижної кончини.

За матеріалами сайту Рівненської єпархії


Першосвятительський візит Святійшого Патріарха Філарета на Рівненщину

6-7 липня 2013 року на Рівненщині із Першосвятительським візитом перебував Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

6 липня, в другій половині дня, при в'їзді у м. Рівне Першоієрарха зустрічали: архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, секретар Рівненського єпархіального управління прот. Сергій Лучанін, Рівненський обласний благочинний прот. В'ячеслав Грицак, благочинний Рівненського міського благочиння прот. Леонід Поліщук, старший священик Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівне прот. Роман Довбета, проректор з навчально-виховної роботи КПБА прот. Олександр Трофимлюк, перший заступник голови Рівненської облдержадміністрації Анатолій Юхименко, перший заступник голови Рівненської обласної ради Михайло Кривко, міський голова Рівного Володимир Хомко.

Читати далі

Cьогодні святкуємо Вознесіння Господнє

Сьогодні перехідне свято з ряду дванадесятих — Вознесіння Господнє, яке в народі називають просто Вознесіння (Вознесення), а інколи — Вшестя. Відзначається Святою Церквою на сороковий день після Світлого Воскресіння Христового, в четвер шостого тижня по Великодню. Про Вознесіння Ісуса Христа на небо були пророцтва ще у Старому Заповіті. Сам Спаситель після воскресіння Свого казав Марії Магдалині: «Восходжу до Отця мого і Отця вашого». 

Читати далі

Слово Святійшого Патріарха Філарета в 4-ту неділю Великого посту

Одного разу до Ісуса Христа, Якого оточував народ, підійшов чоловік і привів з собою сина свого, якого мучив злий дух німоти і глухоти. Батько прийшов з наміром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серці було якесь невір’я. Він жалівся Ісусу Христу на Його учеників, що вони не могли вигнати біса з його сина. “Учителю, – говорив батько, – я привів до Тебе сина мого, що має духа німого. Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли” (Мк. 9, 17-18).

Христос Спаситель при всій Своїй лагідності прогнівався на таке невір’я і сказав: “О роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас?” (Мк. 9, 19). Але тут же пожалів і страдника-сина, і нещасного батька і сказав: “Приведіть його до Мене”. І привели його до Нього. Як тільки біснуватий побачив Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падінням на землю невільно виявив Йому свою покору.

Читати далі

Розпочалися підготовчі тижні до Великого посту

Великий піст є найважливішим і найдавнішим з усіх багатоденних постів. Він нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя у пустелі; він же вводить нас у Страсний тиждень, а потім – до радості свята над святами – Світлого Христового Воскресіння. Великий піст – час молитви і покаяння, коли кожен з нас повинен виблагати у Господа відпущення своїх гріхів (говінням і сповіддю) та достойно причаститися святих Христових таїн, згідно з заповіддю Христовою (Ін. 6,53–56). Ще у Старому Завіті Господь повелів синам Ізраїлевим щороку давати десятину з усього, що вони придбали, і, роблячи так, вони мали благословення в усіх ділах своїх. Знаючи це, апостоли встановили і для нашої користі десяту частину року, тобто час Великого посту, присвячувати Богові, щоб і ми були благословлені у всіх ділах наших, щорічно очищаючи себе від гріхів своїх, вчинених протягом цілого року. Великий піст має чотири підготовчі тижні.

Читати далі

 

Сторінки.: 1234567891011121314151617181920212223242526272829303132333435363738394041