Тільки християнство має вчення про воскресіння мертвих (проповідь на Євангельське зачало 24-ї неділі після П’ятидесятниці)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні Євангеліє розповідає нам про воскрешення Господом дочки Іаіра, начальника юдейської синагоги, і про зцілення кровоточивої жінки через лише доторкання нею до одежі Христа. Євангеліє говорить, що до Ісуса Христа прийшов Іаір, припав до Його ніг і просив прийти до нього в дім, бо його дочка, років дванадцяти, лежить при смерті. Коли ж Господь ішов, то народ тиснув Його. Одна жінка, яка страждала дванадцять років від кровотечі, витратила все своє майно на лікарів і не могла вилікуватися, – підійшла ззаду, доторкнулася до краю одежі Ісуса Христа, і в ту ж мить кровотеча у неї припинилася. Господь сказав: “Хто доторкнувся до Мене?” Він запитав не тому, що не знав, хто до Нього доторкнувся, а щоб виявити перед народом віру жінки. Коли ж усі відмовлялись, ап. Петро сказав: “Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, – а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?” Але Христос продовжував говорити: “Хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене”. Жінка, бачачи, що не може утаїтися, з тремтінням підійшла, упала перед ним і розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як тієї ж миті зцілилася. На цю відвертість Христос сказав їй: “Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!”

Коли Він ще говорив про це, приходить хтось із дому начальника синагоги та й каже Іаіру: “Дочка твоя вмерла, не турбуй Учителя”. Але Ісус Христос, почувши про це, сказав Іаіру: “Не бійся, тільки віруй, і спасенна буде”. Коли вони прийшли в дім, Господь не дозволив ввійти нікому, окрім Петра, Іоана, Якова та батька й матері. Всі плакали і ридали за нею, а Він сказав: “Не плачте, вона не вмерла, а спить”. Всі глузували з Нього, бо знали, що вона померла. Він же вислав усіх геть, взяв її за руку і сказав: “Дівчино, встань”. І дух повернувся до неї, вона одразу ж встала, і Він наказав дати їй їсти. Батьки були здивовані. Господь же повелів їм не розповідати про це нікому.

Два чуда створив Ісус Христос: зцілив кровоточиву жінку і воскресив із мертвих дочку Іаіра. Все це зробив Ісус Христос, щоб підтвердити Своїм послідовникам, що Він не тільки людина, а й Бог. Чудо восрешення дочки Іаіра свідчить, що Христос як Бог має владу над смертю і що Він заради того і прийшов у світ, щоб визволити людство від найбільшого в світі зла – смерті людини.

Жодна релігія не має вчення про загальне воскресіння мертвих, окрім християнства. Воскресіння мертвих ставить християнство вище від усіх релігій світу. Цим воно доводить, що належить до релігії Богоодкровенної. Богоодкровенна релігія – це єдина правдива релігія, бо вона відкрита Богом, Який Сам є Істина.

Воскресіння мертвих є відновлення людської природи, яка внаслідок гріха підпала смерті й розпалася на дві частини. Душа залишилася безсмертною, а тіло перетворюється на прах земний. Бог створив людину не такою. Людина з’єднує в собі небо і землю, тобто духовне начало і матеріальне. Ми всі ридаємо над гробом мертвої людини. Чому? Тому що відбувається неприродне явище. Людина створена безсмертною, а ми бачимо перед собою порушення цього закону. Жінка народжує в муках і стражданнях, але, коли народить, забуває про них і радіє, бо народилася людина на світ, народилося нове життя. Радість від народження життя свідчить, що цей акт є природним, а плач і ридання під час смерті говорять про те, що смерть – неприродна.

Син Божий прийшов у світ, щоб виправити неприродне становище людини у світі; Він прийшов оновити наше єство і повернути його в попередній стан – у безсмертя.

Воскрешаючи дочку Іаіра, Ісус Христос підтверджував Своє вчення про загальне воскресіння мерт­вих. У славне друге пришестя Христа “мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть” (Ін. 5, 25). Цю істину Господь підтвердив воскрешенням не лише дочки Іаіра, а й сина наїнської вдови і чотириденного Лазаря, тіло якого було уже в стані розпадання, бо вже смерділо. Особливо ж довів Христос цю істину тим, що Сам воскрес із мертвих. Його Воскресіння є образом нашого майбутнього воскресіння. Не може бути, щоб створена за образом Божим людина назавжди знищувалася смертю і, відкуплена “дорогоцін­ною Кров’ю Христа, як непорочного і чистого Агнця” (1 Пет. 1, 19), віддавалася на вічне зникнення.

Ті, хто відкидає воскресіння мертвих, споконвічно ставлять запитання, яке вважають таким, що неможливо розв’язати: як воскреснуть тіла, які після смерті перетворюються на прах і з часом зовсім зникають в лоні землі? На це запитання відповідає ап. Павло: “Хто пізнав розум Господній?” (Рим. 11, 34). Хто може зрозуміти незбагненні діла Всемогутнього Бога, для Якого нема нічого неможливого?! Той, Хто створив із небуття Вселенну, цей прекрасний світ і все, що в ньому живе, невже Він не може викликати до життя те, що відійшло? Той, Хто на початку створив тіло людини із землі, невже не може знову відновити тіло людини, що перетворилося на землю?

Для нас воскресіння мертвих незбагненне, але скільки дивного і незрозумілого існує в навколишньо­му світі! Для нас не до кінця зрозумілим залишається і саме народження людини, хоч воно відбувається за законами природи. Наука багато пізнала, але непізнаного залишається більше. Тому не треба дивуватися загальному воскресінню мертвих. Воно, безперечно, відбудеться у свій час. Так сказав Бог. Ми повинні вірити Богові, бо невіра Йому привела перших людей до смерті.

Колись, на зорі історії людства, перед першими людьми постала дилема: вірити Богові чи повірити дияволу, що явився в образі змія. Ця ж дилема стоїть і перед сучасним людством, перед кожним з нас: вірити у воскресіння мертвих чи відкинути його як красивий міф? Від нашого вибору залежить, якою буде наша вічність. Від нас не залежить воскресіння мерт­вих. Воно залежить від Бога. Але яким буде наше життя у вічності після з’єднання душі з тілом – залежить від нас.

Наше земне життя існує для того, щоб визначитися: чого ми хочемо у майбутньому віці – блаженства чи страждання, що нам більше подобається – добро чи зло. Звичайно, кожна розумна людина скаже, що їй, беззаперечно, більше до вподоби добро і блаженство. Якщо це правда, то чому ж ми, живучи на землі, частіше обираємо зло? Хіба ми не розуміємо, що цим ми прирікаємо себе на вічні страждання?

При цьому як блаженство, так і страждання після воскресіння мертвих будуть в поєднанні душі з тілом. Не забуваймо складу своєї природи: вона створена Богом з душі і тіла. Невже тільки на короткі роки земного життя людина повинна залишатися людиною?

В яку славу одягнуться святі й праведні люди після воскресіння, ми тепер навіть уявити не можемо. Святе Письмо свідчить, що праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця Небесного. А тіла грішних, на протилежність святим, затьмаряться, як ніч і темрява. Тіла грішників теж будуть нетлінними і безсмерт­ними, але їхнє безсмертя перетвориться на нескінченні страждання. Внаслідок великих гріхів своїх і повної нерозкаяності вони виявляться зовсім негідними бути в оселях Отця Небесного. Вони свідомо відкинули Бога, не прийняли Його любов, і тому будуть позбавлені спілкування з Богом – джерелом любові і блаженства – і будуть відкинуті в пекло на всю вічність.

Це відсторонення Святе Письмо називає другою смертю, яка незрівнянно гірша від теперішньої смер­ті. “Люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її; захочуть умерти, але смерть утече від них” (Одкр. 9, 6).

Дорогі браття і сестри, все це вселяє в нас велику надію на вічне майбутнє життя. Надія надає нам силу перемагати всі труднощі земного життя, боротися з гріховними спокусами, покладаючи уповання на Божу допомогу. А Бог ніколи і нікого не посоромить в надії на Його милість. Богу нашому слава на віки віків.

Амінь! 

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ








Субота праведного Лазаря

Субота шостої седмиці Великого Посту - субота Лазаря, в цей день Православною Церквою згадується чудо воскресіння Христом праведного Лазаря. 
Про праведного Лазаря, а особливо про його воскресіння описується в Євангелії від Іоана Богослова.  Святий Лазар, брат Марфи і Марії, жив у селищі Вифанія, недалеко від Єрусалима. Лазар був єврей і фарисей, син Симеона фарисея (Мф. 26, 6).  Під час Свого земного життя Господь часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом, а коли Лазар помер і вже чотири дні пролежав у гробі, почувши про його смерть, Христос заплакав. Але Христос велів забрати камінь від печери, в якій поховали праведника, і промовив: «Лазар! Вийди!». І Лазар, вже будучи чотири дні у гробі, воскрес. Господь воскресив його з мертвих. Багато юдеїв, почувши про це, приходили до Віфанії і, впевнившись у дійсності цього найбільшого чуда, ставали послідовниками Христа. За це первосвященики хотіли вбити Лазаря. Праведний Лазар згадується у Святому Євангелії ще один раз: коли за 6 днів до Великодня Господь знову прийшов до Вифанії, там був і воскреслий Лазар.

Читати далі

5-a неділя Великого посту. МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ

З кожним днем ми наближаємося до Великодня, і заклики до навернення нашого життя стають усе виразніші, бо стосують­ся до віруючих, до нас, які начебто вже є християнами й теоре­тично мали б знати дорогу до спасіння і вічного життя.

Апостол Павло дає нам дуже сильний поштовх, коли каже, що все ж є відмінність між кров’ю, пролитою Ісусом Христом, і кров’ю різних звірів, принесених у жертву за якусь мету. Це для нас є важливим нагадуванням для того, щоб, переосмислюючи що­денні наші дії, побачити, чи справді ми більше уповаємо на Бо­жу силу чи на людську у вирішенні буденних справ. Чи молитва під того терпить і стає для нас тягарем чи, натомість, вона є мо­тором наших зусиль для покращення нашого стану, стану на­ших близьких і цілого людства?

Для того, щоб увійти в цей радикалізм, у вибір між смертю і життям, що його нам приносить розп’ятий Ісус, Євангеліст Марко, як приклад, подає самого Христа, щоб ми, наслідуючи Його, ставали справжньою живою іконою. Для того нам пока­зано апостолів, які не завжди є ідеальними: сваряться за власні інтереси, які ставлять вище від громадських і церковних, і лише  згодом дозрівають у вірі, ідуть у світ проповідувати Євангеліє, витримують нелюдські знущання і майже всі гинуть як муче­ники Христа ради. Також Церква нам показує Марію Єгипет­ську - як досконалий образ співачки з Олександрії, грішниці, яка навернулася до Господа і задля Нього з любов’ю переносила і сорокалітнє покаянне життя в пустелі.

Читати далі

4-a неділя Великого посту. Іоана Ліствичника

У сьогоднішньому Апостолі чуємо про правдиве поняття Церкви, про те, як мають виглядати наші парафії, щоб стати «якорями душі» у наших щоденних турботах.

Читання можна розділити на дві частини. Спочатку Церква подає приклад двох осіб, які стали послідовниками Господа згідно із власним людським покликанням, зокрема Авраама і Іоана Ліствичника. Потім наша увага звернена на потребу спільнотної єдності і молитовного мирного духу, щоб могти осягнути перемогу у Христі. Перший етап потрібний для довершення другого.

Звісно, Бог дає небесні дарування всім, хто їх просить, але не всі, хто їх отримує, уміють ними користуватися. Авраам осягнув Господньої милості через свою вірність. Господь випробовував його віру в той момент, коли сказав йому принести свого єдинородного сина Ісаака в жертву. Чесно і в покорі, як вірний син і слуга, Авраам бажав виконати цей наказ. Так і Іоан Ліствичник, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо, хоч правильно навчав, проте був змушений накласти на себе цілковиту мовчанку, щоб зберегти мир у громаді.

Читати далі

3-я неділя Великого посту ХРЕСТОПОКЛОННА

Вдумаймося і збагнімо слова сьогоднішнього Богослужіння: «Покажи, Добросердний, колишні свої для нас милості, щоб направду зрозуміли ми, що ти - Бог наш!» Вислів «...щоб направду зрозуміли ми, що ти - Бог наш!» яскраво свідчить, що йдеться тут про зрозуміння Бога, який створив нас вільними, свободолюбними істотами, йдеться про Того, хто «виснажив самого себе аж до розп’яття», щоб визволити від пристрастей кожного з нас, котрі цього бажають.

Бог, хрест, людина - три істини, над якими Церква закликає нас задуматися.

Почнемо від людини. Вона обмежена, має різні проблеми: одні приходять ззовні, а інші кожен творить собі сам. Найбільше нас тривожать проблеми психологічного характеру, які, фактично, є проблемами душі. І ми хочемо їх позбутися, не почуваємося добре - не тільки проти інших, а й проти себе. Не можемо знайти собі відповідного місця в суспільстві, палаємо бажанням показати свою індивідуальність.

Читати далі

Сторінки.: 1234567891011121314151617181920212223242526272829303132333435363738394041424344454647484950                                                                    

 

 



 

 

Copyright © 2011 Свято-Миколаївська церква м.Острог
Web Design Roman Koval based on Richlyn Systems Ltd

  Розклад богослужінь

18 листопада 2018 р. - Неділя.
25-та неділя після П’ятидесятниці. Глас 8. Мчч. Галактіона та Єпістимії. Свт. Іони. Апп. від 70-ох: Патрова, Єрма, Ліна, Гаїя, Філолога. Свт. Григорія, архієп. Олександрійського.
9.00. Сповідь. Літургія. Причастя.
 

 

 

 
 
 

 

 





Збір коштів