Через тиждень після свята П'ятдесятниці починається піст, який носить ім'я святих апостолів. Ця назва пов'язана по-перше, з тим, що він відбувається за прикладом перших учнів Христових, котрі постом готували себе до всесвітньої проповіді Євангелія після отримання дарів Святого Духа, тобто - після П'ятдесятниці. По-друге, за сучасним церковним уставом він продовжується до дня святих апостолів Петра і Павла (знову - зв'язок з апостолами). По-третє, встановлення цього звичаю сягає апостольських часів - першого християнського покоління.

До наших днів дійшов пам'ятник ранньохристиянської писемності, відомий під назвою «Постанови святих апостолів». Хоча, текст продовжував коригуватися і доповнюватися аж до III століття, багато викладеного в ньому устави та положення відображають апостольську епоху і містять апостольське вчення. У п'ятій книзі «Постанов» читаємо: «відсвяткувавши П'ятдесятницю, святкуйте одну седмицю, а після неї одну седмицю постіть, бо справедливо, щоб ви і веселилися за дар Божий, і постили після послаблення». Перша частина цієї постанови дотримується у нас до цього дня: після П'ятдесятниці йде так звана загальна седмиця, протягом якої піст забороняється. Друга частина постанови (щодо тривалості утримання) з часом зазнала змін. Це було пов'язано з будівництвом у Римі (який тоді ще не відпав від Православ'я) і Константинополі храмів на честь первоверховних апостолів Петра і Павла та встановлення їх свята 29 червня (12 липня за новим стилем). Піст тривав до дня святих апостолів і став змінним за тривалістю від півтора до шести тижнів: його початок залежить від дня святкування П'ятдесятниці (ця дата від року до року «плаває» за календарем), а кінець строго фіксований.

В родительські дні завжди можна побачити безліч людей, які йдуть на кладовища, щоб вшанувати пам'ять своїх померлих родичів, прибрати на могилках. Але також дуже важливо в цей день прийти в храм Божий на початок Божественної літургії, подати записку з іменами покійних і помолитися за їх упокоєння, або хоча б поставити свічку. Записки можна віддавати відразу в кілька храмів, оскільки, чим більше буде підноситися молитов, тим краще це для наших близьких. Саме молитви наші за покійних є головною і неоціненною допомогою для тих, хто відійшов у інший світ.

У ці дні багато з нас зайняті своїми садами, і тому, на жаль, не всі знаходять час прийти в храм помолитися саме в день родительської суботи. Але це можна зробити і напередодні, в п'ятницю - подати записку, щоб за наших близьких міг помолитися священик. За цим вечірнім Богослужінням також слідує панахида за покійних. А також добре, якщо ми будемо молитися про них кожен день на домашній молитві.

Сьогодні ми згадуємо Перший Вселенський Собор і отців Церкви, які зібралися на цьому Соборі. Чому нам треба згадувати про ці події давно минулих літ? Адже Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже 17-ть століть тому. Але він є для нас важливий тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, що є осередком нашого спасіння - Божество Господа нашого Ісуса Христа.

У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, і з людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Олександрійського. Він доводив про те, що хоть Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна із створених Вищим Богом великих істот.

Назва свята відображає суть події - це Вознесіння на Небо Господа нашого Ісуса Христа, завершення Його земного служіння. Ця подія відзначається завжди в 40-й день після Великодня, у четвер 6-го тижня після Пасхи.

Число 40 - не випадкове. У всій Священній історії це був час закінчення великих подвигів. За законом Мойсея у 40-й день немовлята повинні були приноситися батьками в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння, як би після нового народження, Ісус Христос повинен був увійти в небесний храм Свого Отця, як Спаситель людства.

Православна Церква згадує цього дня євангельські події пов'язані з останнім моментом перебування Христа на землі після Його світлого Воскресіння.