В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ось ми вже і зробили три впевнених кроки назустріч Великому посту, які відповідають трьом передпостовим, підготовчим неділям. Сьогодні Свята Церква пропонує нам у храмах почути благовіствування від святого апостола і євангеліста Луки - притчу про Блудного сина (Лк. 15. 11-32). Інколи цю притчу ще називають про Милосердного Батька. І це також вказує на особливу Божу Любов до всіх людей -  як до праведників, так і до заблукалих, покинутих і відкинутих усім світом, але не Богом, грішників. 

Вся п’ятнадцята глава Євангелія від Луки переповнена прикладами, які розповідають про загубленість і віднайдення, падіння і піднесення, гріх і покаяння. І все це проілюстровано у притчах про заблудлу вівцю (Лк 15. 3-7), загублену драхму (Лк. 15. 8-11) та блудного сина.  Тому деколи цю главу називають Євангелієм в Євангелії.

Ідилія життя батька і двох синів була порушена бажанням молодшого відокремитись від батькового дому і забрати те, що йому належало по праву, але чим він міг володіти тільки в майбутньому. Нелицемірна та щира батьківська любов по-особливому сприйняла це рішення молодшого сина. Батько не боїться втратити майно.  Він готовий пожертвувати матеріальним, але щоб його син у свій час прийшов до розуміння того, що у цьому світі є важливішим. Чому такий сміливий батько? Бо любить! А де є любов, там немає страху. І він впевнений, що поверненнянеодмінно буде.

Переконання блудного сина у тому, що коли він буде мати, у цьому і буде його щастя було хибним. Можливо і справді, спочатку було так,  але в цьому світі все минає: «І ось, усе — суєта і томління духу!» (Еккл. 1. 14). Коли залишився на самоті і без нічого, збагнув вічну істину: без батька немає доброго життя, немає і сенсу самого життя і вирішив вернутися до джерела доброти і правдивої, нелицемірної любові. 

До усвідомлення своєї гріховності блудний син прийшов через гріх самонадії та легковажності, які повернули його додому з відчуттям покаяння і самоосудження: «недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15. 19).

А що ж старший син? Він завжди фізично був зі своїм батьком, але далеким від нього у своїх думках і поглядах на життя. Заздрість і образа, з якою він зустрічає прихід молодшого брата, характеризує його працю у домі батька не як рідного, а як наймита. На наш людський розсуд, здавалося б, аргументи, які наводить старший син, є переконливими: «ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми» (Лк. 15. 29).  Ці слова показують вірну людину, яка ніколи не залишаючи свого батька, загубила найголовніше - чуйне та сповнене любові братське серце. Бо проявляючи заздрість і осудження, старший брат перестав цінувати і свого батька, і його любов.

Дорогі брати і сестри! Два сини, зображені у цій притчі, показують кожного з нас і наш особистісний шлях до Бога.  Він може бути сповнений надмірної впевненості у власних силах, власному інтелекті, досвіді й т.д., які будуть нас віддаляти від Бога, а може бути сповнений постійного служіння йому, але наше серце не буде пройняте відчуттям любові та радості. Бо лише той, хто перебуває в Любові, той перебуває в Богові!

І тому не варто осуджувати блудного сина, він пройшов через «терни», але дістався до «Світла Правди». Не осуджуймо і старшого брата, він у всьому вірний, тільки заплутався у тенетах  суєти віку цього. Звертаймо краще увагу на любов батька, котрий символічно зображає Бога, Який постійно чекає на повернення. І вийде  назустріч до кожного, щоб заспокоїти серце, яке усвідомило свою гріховність і кається, чи привести до усвідомлення помилковості тих, хто засумнівався.

Стихира, яка сьогодні читається за богослужінням, закликає: «Як блудний син, прийшов і я, Щедрий, життя своє проживши в розлуці і розтративши багатство, яке Ти дав мені, Отче. Прийми мене, що каюся, Боже, і помилуй мене». Амінь.

ІЛАРІОН,

архієпископ Рівненський і Острозький