Назва свята відображає суть події - це Вознесіння на Небо Господа нашого Ісуса Христа, завершення Його земного служіння. Ця подія відзначається завжди в 40-й день після Великодня, у четвер 6-го тижня після Пасхи.

Число 40 - не випадкове. У всій Священній історії це був час закінчення великих подвигів. За законом Мойсея у 40-й день немовлята повинні були приноситися батьками в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння, як би після нового народження, Ісус Христос повинен був увійти в небесний храм Свого Отця, як Спаситель людства.

У 6-ту Неділю після Воскресіння Христового Свята Православна Церква згадує подію зцілення сліпонародженого. Святе Євангеліє розповідає нам, що Господь Ісус Христос, проходячи з учнями коло храму, побачив при дорозі сліпого від народження чоловіка і серце Божественного Вчителя загорілося жалістю і любов’ю. Учні знали, що всяке нещастя, яке спіткало людину – це покарання Боже або за її гріхи, або за гріхи батьків. І тому запитали в Ісуса Христа: “Вчителю! Хто згрішив, він чи його батьки, чому він народився сліпим?”. І Господь, бачачи їх здивування, відповів, що ані він, ані його батьки не згрішили, а сліпий він тому, щоб на ньому явилися діла Божі. Потім він плюнув на землю, зробив болото і помазав ним очі сліпому, сказавши йому: “Піди і вмийся в Силоамській купелі”. Виконавши повеління Господнє, сліпий став зрячим.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. Євреї бачили в них напівпоган і ворогували з ними, і навіть відмовили їм брати участь у побудові Єрусалимського Храму. Самаряни побудували собі окремий храм на горі Гарізім, що ще більше поглибило ворожнечу, яка продовжувалася протягом кількох століть. В 107 р. до Р. Хр. макавейські повстанці зруйнували той храм, а цього вже самаряни євреям не могли вибачити. Вони плювали в бік один одного ще здалеку і дотик один до одного був в їхніх очах гіршим, ніж дотик до будь-якої нечистоти. Ця історія ворожнечі між юдеями і самарянами нагадує наші ворожнечі, чи міжконфесійні, чи між сусідами, коли мало хто розуміє і пам’ятає причини виникнення розколу, але добре знає, що його супротивники неправі. І бажання довести іншому свою правоту, навіть кулаками і бійкою, засліплює в іншій людині образ християнина, образ самого Христа. Така сліпа ворожнеча не приведе ні до чого доброго, аж поки не прийде Христос у наші міста і села, у наші серця і душі і не подасть тої живої води, яка остудить гарячі голови супротивників і перемінить дочасне у вічне. 

Перша неділя після Пасхи називається «Антипасхою» або неділя «апостола Фоми». У цей день Церква вшановує пам'ять ап. Фоми, який був відсутній серед апостолів, коли Христос з’явився перший раз після воскресіння.

Від часу Тайної вечері до дня П’ятидесятниці апостоли разом матір’ю Христа та іншими жінками завжди збиралися в сіонській горниці – невеликому будинку в Єрусалимі, що розташовувався на вершині гори Сіон. У цьому домі апостоли дізналися про воскресіння Господа, тут Він з’явився їм вперше, відразу в той самий день у вечері, коли воскрес. Цю подію докладно розповідає євангеліст Лука (Лук. 24: 36-49), але й згадують інші євангелісти – Марк (Мк. 16: 14-18) та Іоан (Ін. 20: 19-24). Проте тільки Іоан вказує, що серед одинадцятьох апостолів був відсутній Фома.