.jpg)
.jpg)
Перенесення мощей Святителя Миколая з Мір Лікійських у м. Барі
22 травня майже весь християнський світ святкує пам'ять перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця. Події, які передували становленню свята є досить сумними.
В XI столітті грецька (візантійська) імперія переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг.
Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антіохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці м. Барі випередили венеціанців і першими прибули в Міри. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті - все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з'явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.
В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців м. Барі; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп - 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв'язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. Юнак Матфей у нетерпінні розбив кришку і італійці побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Вони звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.
Мощі завернули у верхній одяг і перенесли їх на корабель. Звільнені ченці повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно...
8 травня кораблі прибули в Барі, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 (22) травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім'я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не було прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам'яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.
На Русі святкування пам'яті перенесення мощів святителя Миколая з Мір Лікійських у місто Барі 9 (22) травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства.
Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого ми бачимо коли читаємо його життєпис. Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – можливість ходити, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – теплий заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає.
Проповідь на Євангельське зачало 23-ї неділі після П’ятдесятниці
В Євангельському читанні ви чули про біснуватого з Гадаринської країни і про зцілення його Ісусом Христом. Біси мучили нещасного, і від того життя його було надзвичайно тяжким. Ісус Христос показав Свою владу над цілим легіоном нечистих духів і тим засвідчив, що Він є Син Божий, Якому підвладне все у світі. Біси за дозволом Спасителя ввійшли у стадо свиней і всі загинули в морі.
Євангеліє ясно свідчить про те, що злі духи дійсно існують, і не треба сумніватися в їх бутті. За попущенням Божим вони можуть чинити зло як людям, так і тваринам.
Cвято Покрови Пресвятої Богородиці – 14 жовтня – в Україні відзначають як релігійне та національне
Поміж Богородичними святами церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. В Україні його відзначають 14 жовтня як свято релігійне, національне, родинне. У народі цей празник ще носить назву «Третя Пречиста». Встановлений він був як подяка за заступництво Богородиці над Царгородом.
Головний мотив встановлення цього свята — це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби, повсюди в місті панувала тривога. В храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховували Її ризу, відправляли всенічну, храм був переповнений. Саме тоді після відправи св. Андрій Юродивий та його учень Епіфан мали видіння: від царських дверей (так раніше називали головні двері церкви, через які входили до храму) йшла світлом осяяна Богородиця у супроводі Івана Христителя та Івана Богослова, при співі великого хору святих. Богородиця підійшла до престолу, вклякла, довго молилася і плакала. Після цього, як бачив св. Андрій, Вона зняла зі своєї голови хустку-покров-омофор і широко простягла її над народом у церкві. Коли видіння зникло, св. Андрій та Епіфан зрозуміли, що Богородиця прийшла, щоб врятувати місто. Як наслідок, вороги таки відступили, і місто виявилося врятованим.
15-та НЕДІЛЯ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ
Сьогоднішнє Євангеліє розкриває нам головну заповідь Христову: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. На цих двох заповідях увесь закон і пророки» (Лк. 10, 27; Мт. 22, 40).
Але для повного розуміння всієї повноти почутого сьогодні Євангелія, варто поринути в повчальну силу Біблійної історії.
У давню давнину, на горі Синай, дарував Бог пророку Мойсею кам’яні скрижалі, на яких були висічені Десять заповідей – Закон Божий, за яким повинен був жити кожен благочестивий чоловік. Проте народ Ізраїлів, покликаний до служіння Єдиному Господу, не встояв в істині. Сліпі вожді народу – фарисеї підмінили живу віру мертвим формальним законом, поховали животворящий дух Завіту під купою непотрібних та складних обрядів, звичаїв і правил. Вважали себе праведниками, ці горді лицеміри насправді затоптали заповіді Божі. Їм було сказано: не сотвори кумира і не вкради , а вони любили перші місця на бенкетах і перші лавки в синагогах та привіти на ринках (Мт. 23:6-7), творили кумирів з самих себе і обкрадали Самого Бога , привласнюючи яка належить тільки Йому честь. Їм було сказано не вбий, а вони духовно вбивали ближніх презирством і засудженням, байдужістю і жорстокістю. Зовні вони були зразками благопристойності, але в душах їх, подібно скопищу змій, клубочилися отруйні страсті і похоті.
ВОЗДВИЖЕННЯ ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО
Воздвиження Чесного Хреста Господнього – велике християнське двонадесяте свято, яке відзначається 27 вересня. Воно належить до дуже старовинних свят, але і історія знайдення св. Господнього Хреста, та історія встановлення свята покриті серпанком різноманітних легенд, а тому нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.
У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов'язані. Один з імператорів–Андріан–віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера.
Розклад богослужінь
Збір коштів 
