17 квітня - Похвала Пресвятої Богородиці (Субота акафістна)

У суботу 5-го тижня Великого посту православні християни мають звичай з особливою шаною прославляти Пресвяту Богородицю. День цей за церковним календарем отримав назву Похвали Божої Матері, або ж Субота акафістна.

Засновуючи Константинополь, імператор Костянтин Великий присвятив його Діві Марії, яку щиро шанував як покровительку нової столиці. У місті було побудовано чимало храмів на честь Пресвятої Богородиці. Ікона Божої Матері, написана самим євангелистом Лукою, разом з Її поясом та ризою зберігалася у Влахернському храмі столиці.

В ту тривожну ніч 626 року, коли орди загарбників готувалися штурмувати місто з моря та суші, жителі шукали захисту в храмах Божих. На колінах вони благали про спасіння Господа та Заступницю, не припиняючи молитов. В той самий час патріарх Сергій зі святою іконою в руках проходив з молитвами про захист попід стінами міста. А коли у води морські опустили Ризу Пресвятої Богородиці, здійнялася страшна буря і потопила ворожий флот, примусивши вцілілих загарбників до втечі. І в ту ж ніч вперше був прочитаний акафіст як щира подяка за порятунок міста.

Спочатку свято Похвали Пресвятої Богородиці відбувалося тільки в Константинополі, але згодом було внесене до статутів монастирів і до церковних богослужбових книг і поширилося країнами Східної Європи. Так Православна Церква вшановує Царицю Небесну, дякуючи їй за неперервну турботу про людство та кожну окрему людину.

Акафіст читається і в інші дні, але в суботу п’ятої седмиці Великого посту він входить до складу богослужіння і співається на утрені (зазвичай напередодні, в п’ятницю увечері) не весь відразу, але роздільно. Духовенство чотири рази урочисто виходить на середину храму під спів кондаку « Непереможній Воєводі» і співає торжественні не сідальні похвали Цариці Небесній. Таким чином відбувається Похвала Пресвятої Богородиці Невтомної Захисниці роду християнського, без Якої немислимим є повноцінне життя Святої Церкви Православної. « О, Всехвальна Мати, що народила всіх святих, Найсвятіше Слово…від усякої напасті визволи нас», – зі вдячністю взивають вірні до Матері Божої.

Співаючи цей акафіст, ми вшановуємо смирення Богородиці, з яким вона прийняла волю Божу і Свою місію. Ми дивуємося мужності, з якою Діва Марія переносила всі страждання Свого Божественного Сина. Ми дякуємо Їй за неперервну молитву, якою Вона оберігає кожну людину, немов би рідне дитя.

Тож, шануючи сьогодні свято Божої Матері, молімося до Неї за прощення наших гріхів, визволення від усякого зла, поборення епідемії короновірусу та за мирне життя нашої Батьківщини.

ПРЕСВЯТА БОГОРОДИЦЕ, СПАСИ НАС!

Проповідь архієпископа Іларіона на Четверту неділю Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ось і минуло вже чотири неділі Великого посту, впродовж яких Церква по-особливому закликає нас пам’ятати про час нашого перебування у говінні. І нагадує, що святий піст даний для того, щоб ми не тільки очистилися, але й щоб укріпилися в добрі, – не тільки для щоб прожити з користю для душі певний період нашого життя, а й покласти початок на шляху до досконалості.

Саме про цей шлях духовного сходження ми сьогодні зауважуємо, коли чуємо про життя і подвиги прп. Іоанна Ліствичника, пам'ять якого Церква згадує у четверту неділю Великого посту. Праця його життя - книга «Ліствиця» - пропонує нам 30 сходинок діяльного сходження та удосконалення, пройти які для християнина неможливо і водночас спасительно. Щаблі, або ж сходинки «Ліствиці», говорять нам про подвижництво, покаяння, чесноти, способи боротьби з пристрастями та безпристрасність. 

Настанови прп. Іоана Ліствичника не втрачають актуальності і в сучасному житті. Бо хто може похвалитися, що він подолав пристрасть і утвердився у благочесті? Ніхто. Бо кожен з нас, подібно як сьогоднішній євангельський батько хворого юнака, голосить: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мр. 9. 24).

Євангельське благовіствування четвертої неділі Великого посту оповідає нам про зцілення Христом біснуватого юнака (Мр. 9. 17-31). Спаситель, зійшовши з гори Фавор, де преобразився перед своїми учениками, які відчули божественну благодать у «фаворському світлі», зустрічає решту своїх учеників, котрі не можуть вигнати нечистого духа з безпорадного юнака та  розчарованого батька, який втрачає віру. 

І тоді батько приходить до Ісуса як до Єдиного, Який може допомогти його синові, що з дитинства страждає на подібну неміч, бо:«Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє» (Мр. 9. 18). Христос, як Серцезнавець, бачачи безвихідь і страждання батька юнака і на його прохання: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами» (Мр. 9. 22), заспокійливо звертається до батька:«Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому» (Мр. 9. 23).І наступний вислів батька можна назвати не тільки звертанням до Спасителя, а й молитвою, промовленою від всього роду людського: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мр. 9. 24).

Віра – це основа нашого спасіння, це зв'язок, який єднає людину з джерелом добра, з Богом. Без віри неможливе чудо, неможливе зцілення. І в сьогоднішньому апостольському читанні апостола Павла до Євреїв чуємо про віру і надію, які «для душi є неначе якiр безпечний i мiцний» (Євр. 6. 19). Не випадково Христос завжди підкріплював і прославляв віру тих, що приходили: «Не бійся, тільки віруй», «Віра твоя спасла тебе», «О жінко велика віра твоя»…

Це особливо проявляється зараз, у час наших випробувань як хворобою, так і війною.  І ми можемо побачити на особистому прикладі, наскільки необхідним для кожного з нас є звертання батька у сьогоднішньому євангельському читанні.

З іншого боку, розповідь про зцілення біснуватого завершується закликом Христа  про необхідність посту і молитви: «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мр. 9.29). Саме вони є необхідними складовими для відмежування від усякого гріха і зла у цьому світі, й цими словами Спаситель ще раз заохочує нас до витривалостіу пості.

Молитва і піст — це можливість переміни людського духу, можливість стяжання благодаті Святого Духа. Бо незважаючи на те, що ми завжди немічні, накопичивши в собі благодать, навчимось правильно молитись і постити, бо пам’ятаємо Павлове: «Сила моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12. 9). Тоді, коли ми це зрозуміємо то зможемо усвідомити, що наша надія лише на одного Бога, просімо у Нього допомоги і молімося за всіх потребуючих. Амінь.

ІЛАРІОН
 архієпископ Рівненський і Острозький