В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ось ми вже і пройшли більшу частину Великого посту. І сьогодні маємо вже 5-ту неділю посту. Весь цей пройдений шлях наближає нас до Світлого Христового Воскресіння. У наступну неділю - Входу Господнього в Єрусалим - ми урочисто будемо водночас і зустрічати, і проводжати Христа на події Страсного тижня і чекати дня Його Воскресіння. Але щоб ця подія відбулася, Христові ще належить пройти через страждання і смерть.

І сьогоднішня євангельська розповідь 5-ї неділі Великого посту від апостола і євангеліста Марка, яку ми чуємо на Божественній Літургії, говорить про останню подорож Господа зі своїми учениками до Єрусалиму. Це вже втретє Христос повідомляє своїх учнів про події, які мають відбутися у святому місті: страждання, смерть, поховання і через три дні воскресіння. 

«Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне» (Мр. 10. 33-34). 

Цими словами сьогодні Спаситель наче відкриває учням причину і мету Свого приходу в цей світ, пророкуючи їм про прийдешні події. Проте учні Христа не розуміють цих слів, вони ще й досі бачать у ньому земного Царя Юдейського, спадкоємця Давидового престолу, вони ще не розуміють, що означає йти за Христом. Вони ходили скрізь за своїм Учителем, слухали Його проповіді про Царство Боже, заповіді Блаженств, бачили Його чудеса, але до кінця не розуміли. 

Вони сьогодні підходять до Спасителя і звертаються з проханням як звичайні люди: «Дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мр. 10. 37) або ж взагалі просять відмовитись від походу в Єрусалим: «Будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16. 22). 

Спаситель дає зрозуміти, що бажання бути першими не може мати нічого спільного з євангельськими заповідями. Це ми можемо побачити на багатьох прикладах, коли взаємна суперечка за першість призводить до розділення в сім’ї, роботі і навіть у Церкві. 

У бажанні бути першим і старшим забувається найголовніша істина - бути рабом Христовим і слугою ближнього. На цьому і наголосив наш Господь: «Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом» (Мр. 10. 43-44).

У сьогоднішньому євангельському читанні Христос своєю відповіддю заспокоює своїх учеників, а разом з тим пророкує про чашу їхнього майбутнього служіння у Христі: «Чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся» (Мр. 10.39). Символ чаші постійно зустрічаємо на сторінках Священного Писання. У день Тайної Вечері Христос, взявши чашу, звершить першу Євхаристію, заповідаючи це чинити на спомин про Нього: «Ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається» (Лк. 22. 20). 

Чаша, яку Господь подає своїм ученикам, є чашею Його життя, і ми, які її причащаємось, вже не живемо самотні у гріховному борінні, а починаємо жити разом з Ним. У Гефсиманському саду ми знову зустрічаємо явлення Христу чаші як символу страждань Христа: «Нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26. 39). 

Чаша дуже часто є символом і людського життя: спільна чаша Таїнства шлюбу, чаша як мірило добра і гріховності людини. Крім того, чаша для кожного з нас є нашим покликанням і служінням для особистого спасіння і допомогою для спасіння близьких.

Дорогі брати і сестри! Зараз увесь світ також «п’є» чашу гіркої хвороби у зв’язку з пандемією коронавірусу, яка поширюється на планеті, але ми не є у цій боротьбі самотніми. З нами Христос! Який зціляє, допомагає, підтримує, а інколи приймає в свої обійми для того, щоб дати утішення і заспокоєння. Бо Він для того і прийшов у цей світ, щоб «щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мр. 10. 45).

ІЛАРІОН
архієпископ Рівненський  і Острозький    

17 квітня - Похвала Пресвятої Богородиці (Субота акафістна)

У суботу 5-го тижня Великого посту православні християни мають звичай з особливою шаною прославляти Пресвяту Богородицю. День цей за церковним календарем отримав назву Похвали Божої Матері, або ж Субота акафістна.

Засновуючи Константинополь, імператор Костянтин Великий присвятив його Діві Марії, яку щиро шанував як покровительку нової столиці. У місті було побудовано чимало храмів на честь Пресвятої Богородиці. Ікона Божої Матері, написана самим євангелистом Лукою, разом з Її поясом та ризою зберігалася у Влахернському храмі столиці.

В ту тривожну ніч 626 року, коли орди загарбників готувалися штурмувати місто з моря та суші, жителі шукали захисту в храмах Божих. На колінах вони благали про спасіння Господа та Заступницю, не припиняючи молитов. В той самий час патріарх Сергій зі святою іконою в руках проходив з молитвами про захист попід стінами міста. А коли у води морські опустили Ризу Пресвятої Богородиці, здійнялася страшна буря і потопила ворожий флот, примусивши вцілілих загарбників до втечі. І в ту ж ніч вперше був прочитаний акафіст як щира подяка за порятунок міста.

Спочатку свято Похвали Пресвятої Богородиці відбувалося тільки в Константинополі, але згодом було внесене до статутів монастирів і до церковних богослужбових книг і поширилося країнами Східної Європи. Так Православна Церква вшановує Царицю Небесну, дякуючи їй за неперервну турботу про людство та кожну окрему людину.

Акафіст читається і в інші дні, але в суботу п’ятої седмиці Великого посту він входить до складу богослужіння і співається на утрені (зазвичай напередодні, в п’ятницю увечері) не весь відразу, але роздільно. Духовенство чотири рази урочисто виходить на середину храму під спів кондаку « Непереможній Воєводі» і співає торжественні не сідальні похвали Цариці Небесній. Таким чином відбувається Похвала Пресвятої Богородиці Невтомної Захисниці роду християнського, без Якої немислимим є повноцінне життя Святої Церкви Православної. « О, Всехвальна Мати, що народила всіх святих, Найсвятіше Слово…від усякої напасті визволи нас», – зі вдячністю взивають вірні до Матері Божої.

Співаючи цей акафіст, ми вшановуємо смирення Богородиці, з яким вона прийняла волю Божу і Свою місію. Ми дивуємося мужності, з якою Діва Марія переносила всі страждання Свого Божественного Сина. Ми дякуємо Їй за неперервну молитву, якою Вона оберігає кожну людину, немов би рідне дитя.

Тож, шануючи сьогодні свято Божої Матері, молімося до Неї за прощення наших гріхів, визволення від усякого зла, поборення епідемії короновірусу та за мирне життя нашої Батьківщини.

ПРЕСВЯТА БОГОРОДИЦЕ, СПАСИ НАС!