Останній тиждень перед Великоднем носить назву Страсного, бо в цей час Церква згадує Страсті Христові. Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння.

Протягом Страсної седмиці Церква послідовно згадує останні дні земного життя Господа Ісуса Христа.

У Великий понеділок згадується старозавітній образ патріарха Йосифа, який був проданий братами в Єгипет, постраждав, а потім прославився і звеличився. Йосиф є прообразом страждань Христа Спасителя, який був відданий на смерть співвітчизниками, але возвеличився у Своєму Воскресінні з мертвих. Також прообразне значення життя Йосифа можемо бачити в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що Йосиф в час голоду врятував свого батька і братів від смерті. Також і Господь Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріху та смерті.

Сьогодні ми святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Не раз і раніше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцілятися від своїх недуг, але такої урочистості під час попередніх завітань Христа до Єрусалима не було.

Чому цей вхід був урочистим і чим він відрізняється від урочистих входів царів і великих полководців сивої давнини? Коли порівняємо вхід в Єрусалим Христа з входом царів і римських полководців після їхніх перемог, то побачимо безмежну різницю.
Царі і полководці в’їжджали у свої столиці після перемог на розкішних колісницях, що сяяли золотом, на баских конях. Вони встилали дорогу до цієї зустрічі тисячами вбитих на війні, омивали ріками людської крові. Навколо них рухалися легіони війська з усякою зброєю, а за ними – сотні полонених рабів у кайданах. Це була дійсна урочистість, вона наводила трепет і жах на весь народ.

Це слова Спасителя світу, стурбованого людською байдужістю і безвір'ям. Як не дивно, але більшість людей вважають себе віруючими людьми. Кажемо, що віруємо, бо розуміємо, що без віри важко жити. Віра допомагає долати перешкоди, які виникають на нашій життєвій дорозі.

Без віри не могли обійтися навіть будівничі комунізму. Руйнуючи віру в Бога, вони намагалися заповнити порожнечу в людських душах вірою в партію і світле комуністичне майбутнє. Але їхня віра, на жаль, була матеріалістичною, бездуховною, а отже мертвою.