Cьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. 

У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята. В цьому випадку не зовсім ясно, на яке саме свято Ісус прийшов до Єрусалиму, але найімовірніше, то була або Пасха, або П'ятидесятниця. Лише в цьому випадку виходить, що суспільне служіння Господа продовжувалося три з половиною роки, як спрадавна приймала це св. Церква, керуючись, саме, хронологією четвертого Євангелія. Так, біля півроку прошло від хрещення Господа до першої Пасхи, що описується в 2-ій главі, потім рік — до другої Пасхи, що згадується в 5-ій главі, ще один рік — до третьої Пасхи, про яку сказано в 6-ій главі, і ще один, третій, — до четвертої Пасхи, тій, перед якою постраждав Господь.

Церква святкує пам’ять святих жон-мироносиць. Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жінок. У земному житті нашого Спасителя, навіть у середовищі Його найближчих послідовників, вони посідають почесне місце. Жінка завжди більше, ніж чоловік, прагнула втілити в життя Божественну правду.

Коли пролунали перші священні слова Христа про покаяння, коли рознеслися по всій землі Його заклики до неба, до Бога, до вічності й святості, до спасіння і Царства Божого – жіноча душа чуйно відгукнулася на Його вчення і на чарівну особистість Боголюдини.

Нам відрадно усвідомлювати, що серед ворогів Христових не було жінок. Серед неправди й наклепу, серед заздрості й ненависті, серед тих, хто, об’єднавшись разом, сплели терновий вінець нашому Спасителеві й підняли Його на хрест, серед цих темних сил пекла ми не бачимо жінок. Навіть дружина Пилата піднесла свій голос за Христа. Коли апостоли та інші ученики Христа порозбігалися в страху, жінки супроводжували Його на Голгофу і стояли біля Його хреста до самої смерті Божественного Страдника. Жіночі руки приготували до погребіння і пречисте тіло Його. Жінки були й першими провісницями радості Воскресіння.

Перша неділя після Пасхи називається «Антипасхою» або неділя «апостола Фоми». У цей день Церква вшановує пам'ять ап. Фоми, який був відсутній серед апостолів, коли Христос з’явився перший раз після воскресіння.

Від часу Тайної вечері до дня П’ятидесятниці апостоли разом з матір’ю Христа та іншими жінками завжди збиралися в сіонській горниці – невеликому будинку в Єрусалимі, що розташовувався на вершині гори Сіон. У цьому домі апостоли дізналися про воскресіння Господа, тут Він з’явився їм вперше, відразу в той самий день увечері, коли воскрес. Цю подію докладно розповідає євангеліст Лука (Лук. 24: 36-49), але й згадують інші євангелісти – Марк (Мк. 16: 14-18) та Іоан (Ін. 20: 19-24). Проте тільки Іоан вказує, що серед одинадцятьох апостолів був відсутній Фома.