.jpg)
Розклад богослужінь
Збір коштів 
7-ма Неділя після П’ятидесятниці. Зцілення двох сліпих і німого
Істинною вірою є віра в те, що людина не може побачити. Нагородою за віру є можливість побачити те, у що людина вірила. Августин.
Мф. 9:27-35
27 Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів! 28 Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! 29 Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам. 30 І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж,щоб ніхто не довідався. 31 Вони ж, вийшовши, прославляли Його по всій землі тій.
32 Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого. 33 І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі. 34 Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів.35 І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях.
***
.jpg)
Слова, які кричали сліпці: “помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!” – перегукуються з рядками Книги Псалмів “Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо багато ми маємо приниження. Надміру має душа наша ганьби від багатих та зневаги від гордих” (Пс. 122:3-4).
***
Сліпці тілесні знають, що вони не можуть бачити, натомість духовні сліпці навіть і не підозрюють своєї сліпоти.
***
Віра є зв’язком людини з Богом. Іноді вона буває слабкою, як тоненька нитка, але й великі мости починалися з тонкої нитки. У старі часи, коли хотіли збудувати міст над проваллям, прив’язували тоненьку ниточку до стріли. Коли стріла перелітала на інший бік, до нитки приєднували мотузку. Через деякий час натягали канат та потужний металевий ланцюг. Крокуючи готовим мостом, будівельники згадували, з якої тоненької ниточки усе починалося.
Можливо, і зараз чиясь віра є тоненькою і слабкою, але найслабша віра є достатньою для великого початку, бо, помножена на труди, швидко зміцнюється…
***
.jpg)
разом. Лука вживає його чотири рази (3:31; 18:38-39; 20:41). Марк – тричі (10:47-48; 12:35). Іоан – не вживає жодного разу. Зовсім не випадково Матвій називає Христа Сином Давидовим вже у першому вірші Євангелія.
Згідно з Матвієм, сліпці були першими, хто прилюдно назвав Ісуса Сином Давидовим. У цьому випадку тілесна сліпота не заважала їм бачити істину…
Віра не залежить від гостроти зору, бо приходить із глибини серця. Навіть, якщо очі ослабнуть і потребуватимуть окулярів або перестануть бачити зовсім, віра подолає слабий зір та неміч тілесну, бо Господь ніколи не полишить тих, хто вірує…
***
Ми живемо в час, коли прийнято хвалитися найменшими власними здобутками. Так діє людина, складаючи резюме, коли шукає роботу. Так само діють великі й малі компанії, конкуруючи одна з одною. Іноді ціна на продукт є значно меншою від суми, витраченої на його рекламу. Громадські діячі, політики, митці й артисти платять величезні гроші засобам масової інформації, підживлюючи інтерес суспільства до власної особи. Зірки естради і кіно спалахують і згасають, так і не встигнувши обігріти жодного своїм теплом, бо немає нічого настільки мінливого, як популярність. Тих, кого обожнювали вчора, завтра згадають лише одиниці.
На цьому фоні Християнство лишається єдиним острівцем стабільності, що пережив два тисячоліття мінливого світу. Це при тому, що Христос діяв всупереч усім технологіям сучасності. Замість того, щоби рекламувати Свою діяльність, Він творив чудеса і наказував людям зберігати їх в таємниці. При цьому, робив це постійно і свідомо. Але чому?
Відповідь на це питання є ключем до розуміння сьогоднішнього Євангельського читання. Справа в тому, що Христос не шукав відомості чи популярності у сучасному розумінні цього слова. Не домагався шанування сильних світу та аплодисментів юрби. Якби це було Його метою, то чудеса відбулися б в Єрусалимі, перед Іродом і Пилатом, у присутності тисячної юрби прихильників. Натомість, Спаситель шукав учнів і послідовників, головною рисою яких є не зачарованість особою, а послух і самопосвята.
У сьогоднішньому уривку поєднано два чуда: зцілення сліпців та вигнання біса з німого чоловіка. На перший погляд, чудеса цілком різні та не пов’язані між собою. Сліпота – наслідок природної хвороби, а німота – результат втручання злої сили. Сліпці просять про милість і проголошують свою віру, а німий мовчить. Сліпці називають Христа Сином Давидовим, натомість після зцілення німого, самого Спасителя звинувачують у зв’язках із “князем бісівським”.
Єдине, що є спільного у цих чудесах, – це їх негативні наслідки. Сліпцям Христос сказав: “суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався”, але вони не послухали й розголосили про чудо по всій землі. Сліпі мали віру, але не мали послуху. Шукаючи для себе чуда, вони навіть не намагалися жити за словом Спасителя.
У випадку з німим Христа взагалі звинуватили у зв’язках із князем бісівським. Книжники та вчителі закону бачили чудеса, знали пророцтва, не могли їх заперечувати, але й не хотіли визнавати. Бо визнання Христа Богом тягне за собою повну зміну людського життя.
Два різних чуда, але обидва викликали непослух і спротив. Не дивно, що Христос наказував нікому не розголошувати про чудеса.
Минули тисячоліття, але і сьогодні частина людей шукає чуда, не бажаючи жити за Словом Божим. Інші, чуючи про чудеса, шукають причини, щоби не визнати Христа Богом і не змінювати власного життя…
Джерело: http://4ernetki.com
Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі. Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо найдавніші іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і через відсутність руху повітря за віки вкрилися шаром порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство. Саме про нього Господь сказав, «що серед усіх народжених не поставало більшого пророка, ніж він». Іван Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці. Коли його батьки були в похилому віці й уже не сподівалися на потомство, він був посланий Богом, аби приготувати Ізраїль до приходу Месії. По материнській лінії Іван Хреститель є родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа. Як оповідає Євангеліст Лука, архангел Гавриїл, з'явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в того сина. І ось у благочестивого подружжя, до старості позбавленого дітей, нарешті народжується син, якого вони випросили в Бога. Як часто доводиться чути від людей: я молюся, я прагну до Бога, я прагну зустрічі з Ним, - а разом з цим Він ніби залишається мені далеким, не має у мене живого почуття Його близькості. Сьогоднішнє Євангеліє не засуджує таке ставлення, але мало б розкрити наше серце до чогось іншого. У людини, у сотника, була болісна потреба – його слуга помирав, лежав хворим. І він звернувся до Христа за допомогою. Христос йому відповів: Я до тебе прийду... І що ж відповів Йому сотник? - Ні! Не приходь! Я недостойний, щоб Ти зайшов під покрівлю дому мого, – достатньо одного Твого слова, сказаного тут, щоб здоров'я та життя повернулися моєму слузі... «Погляньте, – говорить Господь, – на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець Ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; коли ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то чи не багато краще вас, маловіри?... Та і хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?” (Мф. 6, 26-30). Хто з найбільш турботливих людей може знати наперед, яким буде завтрашній день, або хто зможе обіцяти собі продовження життя і здоров’я хоч би на одну годину? Хто з турботливих може відгородити своє життя від біди і скорботи, від зла і напасті? Хто з самих вправних і знаючих, кидаючи насіння в землю, може надіятись, що посіяне принесе йому багатий урожай? Хто з самих працелюбних може бути впевненим, що нажиті ним блага послужать йому «на багато років»(Лк. 12,19)?
Святі первоверховні апостоли Петро і Павло
Різдво святого пророка та предтечі Господнього Івана Хрестителя
ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ ЧЕТВЕРТУ ПІСЛЯ П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ
ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ ТРЕТЮ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ
Сторінки.: 1234567891011121314151617181920212223242526272829303132333435363738