Господь наш Ісус Христос народився у часи, коли тогочасні народи Середземномор’я, а це вся Західна та частина Східної Європи, Північна Африка, Мала Азія та Близький Схід були під владою могутньої Римської імперії. Це була дуже своєрідна держава, бо вона проіснувала майже тисячу років, утримуючи в поневоленні численні народи, які відрізнялися своєю культурою, побутовим життям і релігійними переконаннями. І щоб змусити підкорені народи не бунтувати проти імперії, римляни створили свою політичну ідеологію, викладену в законах імперії – «римському праві» та літературі.

За римським правом кожен народ мав право вільно сповідувати свою віру, національні традиції та мову, але при цьому виконувати римський закон і визнавати імператора богом на землі. Через літературу римська влада переконувала, що підкорені народи приведені богом в імперію, щоб їх просвітити, вивести зі стану рабства, тобто варварства, до кращого цивілізованого життя. І тогочасне людство вірило в це, бо якщо їх переміг інший народ, у даному випадку римський, тоді бог римлян сильніший, а це значить, що боги підкорених народів служать римській релігії. Тому римський імператор є богом на землі, а імперія Римська - священною, державі треба коритися не тільки політично, але і релігійно.

Сьогодні, у третю неділю після святої П'ятидесятниці, Церква продовжує нас навчати словами Святого Євангелія християнських істин, які необхідні як для суспільного буття людини, так і для нашого спілкування з Творцем.

Власне, уривок, що в цей воскресний день читається у храмах, - це частина Нагірної проповіді Спасителя, яку ми знаємо завдяки Заповідям Блаженств.

Багато висловів з прочитаного  сьогодні Євангелія увійшли у звичайний побут життя людини і використовуються як прислів'я і приказки.  Чому? Тому що Святе Письмо не потребує доведення, Біблія - це завжди аксіома, яка вимагає від людини сприйняття і виконання.

Його Блаженству співслужили митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, митрополит Луцький і Волинський Михаїл, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей, єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій, єпископ Одеський і Балтський Павло, намісник обителі архімандрит Софроній (Бордюк) та запрошене духовенство. 

Через тиждень після свята П'ятдесятниці починається піст, який носить ім'я святих апостолів. Ця назва пов'язана по-перше, з тим, що він відбувається за прикладом перших учнів Христових, котрі постом готували себе до всесвітньої проповіді Євангелія після отримання дарів Святого Духа, тобто - після П'ятдесятниці. По-друге, за сучасним церковним уставом він продовжується до дня святих апостолів Петра і Павла (знову - зв'язок з апостолами). По-третє, встановлення цього звичаю сягає апостольських часів - першого християнського покоління.

До наших днів дійшов пам'ятник ранньохристиянської писемності, відомий під назвою «Постанови святих апостолів». Хоча, текст продовжував коригуватися і доповнюватися аж до III століття, багато викладеного в ньому устави та положення відображають апостольську епоху і містять апостольське вчення. У п'ятій книзі «Постанов» читаємо: «відсвяткувавши П'ятдесятницю, святкуйте одну седмицю, а після неї одну седмицю постіть, бо справедливо, щоб ви і веселилися за дар Божий, і постили після послаблення». Перша частина цієї постанови дотримується у нас до цього дня: після П'ятдесятниці йде так звана загальна седмиця, протягом якої піст забороняється. Друга частина постанови (щодо тривалості утримання) з часом зазнала змін. Це було пов'язано з будівництвом у Римі (який тоді ще не відпав від Православ'я) і Константинополі храмів на честь первоверховних апостолів Петра і Павла та встановлення їх свята 29 червня (12 липня за новим стилем). Піст тривав до дня святих апостолів і став змінним за тривалістю від півтора до шести тижнів: його початок залежить від дня святкування П'ятдесятниці (ця дата від року до року «плаває» за календарем), а кінець строго фіксований.