9 серпня пам'ять святого великомученика і цілителя Пантелеймона

Великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Нікомидії в сім'ї знатного язичника Євсторгія. Його мати Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву в знаменитого в Нікомидії лікаря Євфросина і став відомий імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

У той же час в Нікомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмип і Єрмократ, вцілілі після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, що ходив повз їх притулку. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розповів про християнську віру. Після цього Пантолеон щодня відвідував священномученика Єрмолая.

Якось раз юнак побачив на вулиці мертву дитину, укушеного єхидною, яка ще була поруч. Пантолеон почав молитися Господу Ісусу Христу про воскресіння померлого і умертвінні отруйного гада. Він твердо вирішив, що в разі виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме Хрещення. Дитина ожила, а єхидна розлетілася на шматки на очах у Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з ім'ям Пантелеймон (всемилостивий). Розмовляючи з Євсторгієм, святий Пантелеймон підготував його до прийняття християнства, і коли батько побачив, як син зцілив сліпого призиванням Імені Ісуса Христа, то він увірував у Христа і хрестився разом з прозрілим сліпим.

Після смерті батька святий Пантелеймон присвятив своє життя стражденним, хворим, убогим і жебракам. Він безкорисливо лікував усіх, хто звертався до нього, зцілюючи їх Іменем Ісуса Христа. Він відвідував у темницях в'язнів, особливо християн, якими були переповнені всі тюрми, і лікував їх від ран. Незабаром чутка про милостивого лікаря ширилася по всьому місту. Залишивши інших лікарів, жителі стали звертатися тільки до нього.

Через заздрість лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує християнських в'язнів. Максиміан умовляв святого спростувати донос і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Запеклий Максиміан стратив зціленого, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки.

Господь з'явився святому і зміцнив перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипляче олово, потім у море з каменем на шиї. У всіх катуваннях великомученик залишався неушкодженим і з сміливістю викривав імператора.

У той же час перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмип і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і були обезголовлені.

За велінням імператора великомученика Пантелеймона кинули на розтерзання диким звірам у цирку. Але звірі лизали його ноги і відштовхували один одного, намагаючись торкнутися руки святого. Глядачі піднялися з місць і почали кричати: "Великий Бог християнський!" Розлючений Максиміан наказав воїнам рубати мечами всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив'язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м'яким, як віск, і не завдав ніякої рани. Святий закінчив молитву, і почувся голос, який кликав страстотерпця по імені і покликав в Небесне Царство. Почувши Голос з Неба, воїни впали перед святим мучеником на коліна і просили пробачення. Кати відмовилися продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів виконати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним участі в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Маслина, до якої був прив'язаний святий, в момент його смерті покрилася плодами. Багато присутніх при страті увірували в Христа. Тіло святого, кинуте в багаття, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами († 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали оповідання про життя, страждання і смерть святого великомученика.

Святі мощі великомученика Пантелеймона частинками розійшлися по всьому християнському світу: чесна глава знаходиться нині в Руському Афонському монастирі в ім'я великомученика Пантелеймона, перст в Свято-Покровському соборі міста Рівне.

Шанування святого мученика в Українській Православній Церкві відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, у хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступанням святого він залишився живим у війну 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Ця сторона шанування розкриває його перше ім'я Пантолеон, що означає "лев у всьому". Друге ім'я, дане при хрещенні, - Пантелеймон, тобто "всемилостивий", розкривається з вшанування великомученика як цілителя. У західних християн він вважається покровителем лікарів. Зв'язок цих двох заступництво святого добре видно з того, що воїни, частіше за інших отримують рани, найбільше потребують лікаря-цілителя. Саме тому християни, що ведуть боротьбу духовну, також вдаються до цього святого з проханням зцілити рани душі.

Ім'я святого великомученика і цілителя Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного.

День пам'яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона в Руській обителі на Афоні є храмовим святом. Передсвято починається за 8 днів до свята, в які після вечерні співаються молебні канони на 8 гласів, причому для кожного дня є особливий канон. Другий день свята - ктиторський день. У самий день свята після вечірні соборно відбувається панахида за спочилими будівельниками і благодійниками обителі, освячується і роздається коливо (кутя).

Джерело: http://www.rivne-cerkva.rv.ua/statti/970-9serpna.html

Проповідь архієпископа Іларіона на сьому неділю після П’ятидесятниці

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Сьогодні в нас сьома неділя після святої П'ятидесятниці, і ми чули євангельське читання, в якому розповідається відразу про два чуда, які звершив Христос, - зцілення двох сліпих і біснуватого німого.

Кожна євангельська подія, що читається за богослужінням, відбулася майже дві тисячі років тому, однак актуальність євангельських істин, євангельських подій і чудес, які звершував Спаситель, цілковито відображаютьсяу теперішньому житті. Тому і священнослужитель, який проповідує у храмі, говорить про Христа завжди  в теперішньому часі. Бо Христос не був, а Христос є. Він «учора й сьогоднi i навiки Той же» (Євр. 13.8).

Євангельські події попередніх неділь - четвертої, п'ятої, шостої - мають беззаперечний зв'язок. Кожна з них закликає, щоб ми бачили і відчували, наскільки важливою у житті людини є віра. Так було, коли ми згадували про зцілення Христом слуги сотника, і зцілення біснуватих у Гадаринській країні, і зцілення розслабленого через віру тих, які його принесли.

Сьогоднішня євангельська подія не є винятком і звертає нашу увагу на те, щоб ми побачили  боротьбу віри і невір'я, світла і темряви, німоти і слова.

Перше чудо, яке сьогодні описує святий апостол і євангеліст Матфей, про зцілення Христом двох сліпих, котрі йшли за ним і, в буквальному розумінні, кричали, щоб він зглянувся і змилосердився над ними та зцілив їх. Невідступно просячи вони дійшли аж до оселі, в яку прийшов Христос, і отримали те, що просили.

Дивно, а водночас і лячно, для нас зрячих розуміти те, яким чином вони, будучи у цілковитій темряві, у звичайному проповідникові побачили «Сина Давидового» і  «Господа», до якого вони і звертаються. Будучи сліпими тілесно, не бачачи безлічі чудес та зцілень, які звершував Христос, бо вони вірили більше, аніж ті люди, які бачили ці чудеса.

Бо і  ми зазвичай хочемо перш за все побачити і тоді вже віруємо. У сліпців же відбулося все навпаки: вони спочатку повірили, а тоді побачили. І як для кожного з нас зокрема, так і загалом щодо цієї євангельської події  стають актуальними слова Спасителя, промовлені до апостола Фоми: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20.29).

На прохання Спасителя не розголошувати про це чудо сліпі йдуть і говорять про нього скрізь, бо «Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного»(Мф. 5. 14-15), вони просто стали «світлом – світу» (Мф. 5.14).

Після цього Христос виганяє з біснуватого духа німоти, який зв'язав його мову, і німий після зцілення починає розмовляти. 

Чудеса, які звершив сьогодні Христос, в одних викликали захоплення і ще більше ствердження їхньої віри, а в інших, навпаки, - злобу. Чому? Бо вони, не маючи сорому і жодного морального права, звинувачували Христа, що Він виганяє бісів силою князя бісівського. У даному випадку фарисеї "дихали" злобою, яка живилася їхньою заздрістю.

У сьогоднішньому євангельському читанні ми бачимо наш теперішній світ - світ, що потребує допомоги Господа, який творив чудеса не тільки в час Свого проповідницького служіння, а творить чудеса і сьогодні. 

У цій євангельській події ми бачимо нас - кожен сам себе: чи то у сліпці, чи у німому,  які повсякчас потребують допомоги від Бога. Зрештою, ми бачимо і тих, які відкидають Його і не хочуть мати нічого спільного з Ним і Церквою, забувають слова священномученика Кіпріана Карфагенського: «Кому Церква не мати, тому Бог не Отець». Хто це? Це ті, хто зневажає, а інколи і насміхається з віруючих людей.

Ми ж будьмо зрячими, як душевними, так і тілесними очима. Звільнімось від німоти, щоб наші вуста стали «джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4.14). Амінь.

архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон